Дівчата. Емма Клайн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щоб поцілувати мене в маківку голови. – У нас все добре, правда? В обох нас?

      Вона поплескала мене, усміхаючись, так, що, здавалось, її обличчя лусне і відкриються всі її вади. Якась часточка мене справді почувалася добре, чи то я сплутала фамільярність зі щастям. Тому що це відчуття не обов’язково супроводжувалося любов’ю – зв’язок сім’ї, простої звички і дому. Була така незбагненна кількість часу, проведеного вдома і, можливо, – це було найкраще, що можна було отримати – відчуття безкінечного контуру, це як шукати кінчик скотчу і не могти його знайти. Ані рубчиків, ані розривів – лише орієнтири твого життя, так глибоко заховані, що їх навіть важко розпізнати. Надщерблена тарілка із малюнком вербових котиків, яка стала моєю улюбленою, я вже й забула, з яких причин. Шпалери в коридорі, відомі мені настільки, що це просто неможливо передати, – кожен вицвілий листочок пальм пастельних тонів, кожен квітучий гібіскус я ототожнювала з певною особистістю.

      Моя мати перестала наполягати на регулярному прийомі їжі, залишаючи виноград у друшляку в раковині чи приносячи додому скляні банки з супом місо з кропом з курсів приготування вегетаріанської їжі. Салати з морської капусти з кількома краплями бурштинової олії.

      – Якщо їстимеш оце на сніданок щодня, – сказала вона, – то забудеш про вугрі взагалі.

      Я насторожилась і забрала пальці подалі від вугрів на лобі.

      Часто до пізньої ночі мати засиджувалась із Сел, старшою жінкою, з якою познайомилася на курсах. Сел була в безкінечному розпорядженні моєї матері, приходячи в дивний час, з нетерпінням чекаючи на драму. Вона носила туніки з комірами-стійкою. Через сиве волосся вона мала коротку, вище вух стрижку, тому більше була схожа на старого парубка. Моя мати говорила з Сел про акупунктуру, рух енергій навколо точок меридіанів. Схеми.

      – Я просто хочу трохи простору, – сказала моя мати сама до себе. – У цьому світі нам цього не вистачає, чи не так?

      Сел почовгала своїм широким задом, кивнула. Покірно, як загнузданий поні.

      Моя мати і Сел пили свій дерев’янистий чай з піал, нова манірність, яку підхопила моя мати.

      – Це по-європейськи, – сказала вона, виправдовуючись, хоч я нічого не казала. Коли я зайшла до кухні, обидві жінки замовкли, а мама підвела голову. – Крихітко! – гукнула вона, кивнувши, щоб я підійшла ближче. Вона примружилася. – Прибери чубчик управо. Набагато краще.

      Я загорнула так чубчика, щоб прикрити прищі, які стали шолудивими після того, як я їх подавила. Я замастила їх олійкою з вітаміном Е, але не могла стриматися, щоб більше їх не чіпати, тож покрила їх туалетним папером, аби той увібрав кров.

      Сел погодилася.

      – У неї кругла форма обличчя, – з переконливістю зазначила вона. – Їй узагалі не потрібен чубчик.

      Я уявила собі, як то би воно було, якби перекинути Сел разом зі стільцем, і як швидко її тіло звалилося б на землю, як чай з кори розлився б по лінолеумі.

      Вони СКАЧАТЬ