.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ аби розслабитися, вирівняти дихання. «Будинок у безпеці, – сказала я собі, – зі мною все гаразд». Раптом мені стало смішно, незграбна зустріч. Крізь тонку стіну я чула, як Саша і Джуліан облаштовувалися в іншій кімнаті. Скрип підлоги, рипання дверей шафи. Вони, мабуть, постелили простирадла на голий матрац, струсивши пил, що збирався роками. Я уявляла, як Саша розглядає сімейні фото на полиці. Малюк Джуліан тримає величезний червоний телефон. Одинадцяти- чи дванадцятирічний Джуліан на човні дивиться на китів. Його вкрите сіллю обличчя виражає подив. Вона, мабуть, подумки переносить усю ту простодушність і милість на майже дорослого чоловіка, який зняв шорти і поплескував по ліжку, закликаючи її приєднатися до нього. Нечіткі залишки аматорських тату вкривають усі його руки.

      Я почула скрип матраца.

      Для мене не було несподіванкою, що вони кохатимуться. Але тоді я почула голос Саші, яка кричала, як у порнографічному фільмі. Сильно, так, що аж кров холонула в жилах. Хіба вони не знали, що я просто за сусідніми дверима? Я повернулася спиною до стіни, заплющивши очі.

      Джуліан ричав.

      – Ти сука? – казав він. Спинка ліжка товкла по стіні.

      – Еге ж?

      Згодом у мене виникне думка, що Джуліан, мабуть, знав, що я все чула.

      1969

      1

      Це був кінець шістдесятих чи літо перед кінцем, і таким, здавалось, воно і було – безкінечним і безформним. Хейт заповнювали одягнені в біле члени Процесу, що роздавали буклети каштанового кольору, і жасмин вздовж дороги того року цвів особливо буйно і рясно. Всі були здорові, засмаглі й переодягнені в костюми, а якщо ти не був переодягнений, теж нічого – ти міг бути якимось прибульцем з Місяця, шифон навколо абажурів, на розкритому кітчарі, страві, яка наповнювала сильним ароматом куркуми всі інші наїдки.

      Але все відбувалося в іншому місці, не в Петалумі з її ранчовими чотирисхилими будиночками. Криті фургони стало розмістилися перед рестораном «Хай-Хо». Пішохідні переходи вигоріли на сонці. Мені було чотирнадцять, але здавалася набагато молодшою. Люди часто казали це мені. Конні присягалася, що я виглядала на шістнадцять, але ми часто брехали одна одній. Ми дружили протягом усіх років навчання в середній школі. Конні чекала на мене під дверима класу, як вірний собачка. Наші стосунки можна було назвати театралізацією дружби. Вона була огрядна, але не одягалася відповідно. Вона носила короткі котонові сорочки з мексиканською вишивкою і надто вузькі спідниці, які залишали червоний ободок на верхній частині стегон. Вона мені подобалася, але я над тим навіть не задумувалася, як і над тим, що в мене є дві руки.

      Настане вересень, і мене відішлють до тієї ж школи-пансіонату, до якої ходила моя мама. Навколо старого монастиря в Монтерей було побудовано нову школу-інтернат з доглянутими похилими газонами на території. Смуги туману вранці, близькі короткі сплески солоної води. Це школа для дівчат і мені доведеться носити форму – туфлі на низьких підборах, жодного макіяжу, матроски з пришитими СКАЧАТЬ