Дівчата. Емма Клайн

Чтение книги онлайн.

      З яскраво освітленої кухні вони дивилися на мене, неначе єноти зі звалища. Дівчина скрикнула. Хлопець став на повний зріст. Їх було лише двоє. Моє серце неймовірно шаленіло, але вони були такі юні – я вирішила, що це місцеві увірвалися на дачу. Я не помру.

      – Якого біса? – хлопець поставив пляшку з пивом на стіл. Дівчина притулилася до нього. Хлопцеві на вигляд було близько двадцяти. Він був одягнений у шорти з накладними кишенями і високі білі шкарпетки. Під борідкою ховалися рожеві вугрі. Але дівчина була зовсім крихітка. П’ятнадцять, шістнадцять, її бліді ноги мали синюватий відтінок.

      Я намагалася зібрати всю відвагу, хапаючись за поділ своєї довгої футболки. Коли я сказала, що зателефоную копам, хлопець фиркнув.

      – Уперед, – він обійняв дівчину ще міцніше. – Зателефонуйте копам. Знаєте що? – він витяг свій мобільний. – Чорт забирай, та я сам їм зараз зателефоную.

      Частина страху, яку я тримала у грудях, раптом розчинилася.

      – Джуліан?

      Я хотіла сміятися – востаннє я бачила його, коли йому було тринадцять. Тоді він був худорлявий і несформований. Єдиний син Дена і Еллісон. Над ним тряслися, як над розбитим яйцем, возили на конкурси з віолончелі по всій західній частині Сполучених Штатів. Уроки китайської по четвергах, чорний хліб і жувальні вітаміни, батьки захищали його від будь-яких невдач. Зрештою, він опинився в Каліфорнійському державному університеті Лонг-Біч чи Ірвіну. Пам’ятаю, там були якісь проблеми. Відрахування чи, можливо, якась легша форма покарання, а саме додатковий рік навчання в коледжі. Джуліан був сором’язливою, чутливою дитиною. Він щулився навіть від радіо в авто чи незнайомої їжі. Тепер під його сорочкою розповзалося тату у вигляді абстракцій. Він мене не пам’ятає, та й не мав би. Я була жінка, яка не входила до кола його еротичних уподобань.

      – Я живу тут уже кілька тижнів, – сказала я, усвідомлюючи, що мої ноги оголені, а також соромлячись, що згадала про поліцію. – Я подруга твого батька.

      Я бачила, що він щосили намагається пригадати мене, зрозуміти, хто я.

      – Іві, – мовила я.

      Досі нічого.

      – Я жила в квартирі в Берклі. Поруч з будинком твого вчителя з віолончелі. – Ден іноді заходив з Джуліаном ненадовго після уроків. Джуліан жадібно пив молоко і оббивав ніжки мого стола, копаючи їх, мов запрограмований.

      – О, чорт, – сказав Джуліан. – Так. – Я не могла сказати, чи він справді згадав мене чи я просто назвала достатньо заспокійливих деталей.

      Дівчина повернулася до Джуліана, її обличчя нічого не виражало.

      – Все гаразд, крихітко, – сказав він, цілуючи її в лоба, – його лагідність була несподівана.

      Джуліан усміхнувся мені, і я зрозуміла, що він п’яний чи, можливо, одурманений наркотиками. Його обличчя масне, СКАЧАТЬ