Яблуневі квіти. Юрій Кирик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ задоволено відзначив. Обличчя його залишалось, як зазвичай, суворим, та в очах зблиснули веселі іскрини. Сил опиратися Софійка не мала.

      – Так нечесно, – не спромоглась віднайти іншої мотивації бідолашна дівчина, влаштовуючись якомога зручніше, – користуєтеся моєю слабкістю?

      – Скоріше своєю силою, – посміхнувся чоловік. Він стояв поряд з ліжком, склавши руки на грудях, і був схожий на якогось східного володаря; споглядав на Софійку згори вниз.

      Скривила ображено своє миле личко.

      – Ви ж не лікар, то не маєте права розпоряджатися, лежати мені в ліжку чи ні.

      – Дівчинко, повір, щодо забоїв у мене досвіду більше, ніж у деяких лікарів. Якщо ти розумна, доросла жінка, а не «капризна дзявечка», то ти мене послухаєш.

      Апелювання до неї, як до «дорослої жінки», вмить зробило свою справу. Звісно, так само їй лестила увага такого поважного шляхтича… Іще ніколи в житті від жодного чоловіка Софійка не відчувала такої спокійної і впевненої сили, як від Скарбека. Він чудовий! Вона сама, першою, потягнулася до нього устами. Який би Скарбек був чоловік, коли б не скористався цим? Софійка настільки віддалася поцілунку, так міцно заплющила свої оченята, обійнявши руками його могутню шию, що Станіслав відчув: ми зможемо кохатися «до кінця». Це втішило його надмірно – отже, не лише він бажає юну графиню, вона відповідає йому такою ж взаємністю.

      У їхньому маєтку, в тиші Кривинського парку, було казково прекрасно, проте це була глушина, а глушина дівчині не до ґусту[10]. Під вечір узагалі уникала гуляти в парку. Тим часом у сутіні текли собі звичайним плином струмки. Нічні птахи спустилися на дерева розкішного парку, а спізнілі денні прилетіли до своїх гнізд і вклали майже в сонні роти пташенят по останньому хробачку. Усе це можна було б назвати трепетно гарним, якби не той затаєний страх темряви, який заганяє Софійку в освітлені покої.

* * *

      – Досить з нас чудових ландшафтів! – пречудового суботнього ранку вигукнув Скарбек. – Ми запрошені на відкриття картинної галереї!

      Софійка аж в долоні заплескала: вона любила живопис, але зараз їй набагато більше праглося покрутитися в людському вирі, про який без упину мріяла, не сама, а з таким видним кавалером…

      Публіка в імпровізованій галереї була досить численною, та, потрапивши туди, Софійка одразу забула про свої попередні прагнення. Скарбек відчув, що живопис відносить її кудись далеко від самої себе. Для єдиного глядача, який спостерігав миттєву неповторну метаморфозу, – поява в Софійці власне Софійки… Перед деякими картинами дівчина ще більше вивільнялася від того, ким, на її думку, була, на якусь мить входила в уявний світ, аби, навіть не здогадуючись про це, вийти за власні межі. Досвідченому галеристу Скарбеку це було легко прочитати, уважно спостерігаючи за її обличчям, яке було для нього розгорнутою книгою. Пересуваючись від одного полотна до іншого, ділячись своїми враженнями, та частіше мовчки, йшла посеред картин і, як фаховий картяр, перетасовуючи СКАЧАТЬ