Яблуневі квіти. Юрій Кирик

Чтение книги онлайн.

      Софійка розуміла, Станіслав усе це дуже чітко бачив у своїй уяві й просто переповідав слухачеві. Та тим разом слухач у нього виявився невдячний – губернський радник Леопольд фон Захер-Мазох мовчки заперечливо похитував головою. Про його садистські схильності Львів, як і увесь позосталий світ, довідається значно пізніше[14]…

      – Нічого подібного в місті ніколи не було. Звідки у вас певність, що задуманий механізм запрацює? – запитав скептично.

      – Ви ретроград! – скипів Скарбек. – Не любите змін! Вам не у Львові бути радником, а в якомусь Пацикові, – весело розігрівав аж червоного пана радника.

      Паняга аж зблід, певно, останні слова глибоко образили високопосадовця.

      – Баста! Усе закінчено, Станіславе. Я відходжу від справ, – мовив рішуче, рубонувши сухорлявою долонею повітря, губернський радник.

      Граф відпустив руки дружини і вхопив за руку вище ліктя свого співрозмовника. Стишив голос до шепоту.

      – Та про що ти, дідько тебе забери? Ти в одну мить нехтуєш нашими домовленостями?! – Голос Скарбека звучав зловісно, мов єрихонська труба.

      – Був би останнім ідіотом, підтримуючи спілку з тобою. Ти тринькаєш направо й наліво наші гроші, наймаєш акторів, виписуєш із закордону режисерів. Учора ти найняв адміністратора! Що він адмініструватиме? Ось цю яму? – не вгавав радник.

      – Це ти кажеш мені? Мені, який об’їздив усі театри Європи? Ти хоч уявляєш, що означає знайти в цілій Європі гідного адміністратора?! Може, я краще знаю, коли й що слід робити? – вибухнув у свою чергу Станіслав.

      – Твоя рекламна політика пожирає більше коштів, аніж будівництво. Це чистої води безглуздя і марнотратство! І ти хочеш, аби я з доброю міною тебе в цьому підтримував? – знову взявся за кпини радник. – Твоя небачена рекламна кампанія відлякує! Кому вона взагалі потрібна? Уже багато тверезих людей переконані, що це афера.

      Обличчя губернського радника набрало спочатку рожевої, а тепер бурячкової барви.

      – Але ж і будівництво наше безпрецедентне. Мусимо підготувати до цього публіку, – опанувавши себе, спокійно заперечив Скарбек.

      – Ні, я відмовляюся брати в цьому участь! – затявся високопосадовець.

      – Ти дав мені слово! – сполотнів Станіслав.

      – Вибач, буває…

      – Можливо, буває, та не серед шляхти, – відрізав граф.

      Фон Захер-Мазох не реагував на його слова. Скарбек заспокоївся й кинув:

      – Гаразд! Прошу тебе лиш про одне, нікому й слова, поки театр не буде відкрито!

      – Добре.

      – Поклянись мені! – процідив крізь зуби граф.

      – Слово гонору! Вважай себе вільним і сам будуй свій театр, чи що воно там буде… – скривився в посмішці губернський радник.

      – Рostawilem na złego koniа[15]… – констатував, але без тіні злості Станіслав. – Як можна помилитися в людині, яку вважав СКАЧАТЬ