Яблуневі квіти. Юрій Кирик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ іще не квітка, радше бутон, який уже почав розкриватися. Саме такий, який залюбки зривають, аби удома милуватися, як ця квітонька розквітатиме, якими предивними барвами тішитиме око. Була свіжа, гладенька, якась ляльково-ніжна, наче великоднє яєчко. Матінка природа наділила її блідо-рожевою шкірою, що була тонка, немов китайська порцеляна. На скронях проступали легенькі фіолетові жилочки, а на щічках вигравали іще дитячі ямочки, до яких рука сама тяглась, аби торкнутися. Та Станіслав стримався – адже Софійці всього п’ятнадцять. Великої різниці у віці не хотів виказувати прилюдно, отож ставився до дівчинки з підкресленою пошаною, як до дорослої панни. Граф стримував руки, та не язик. Поважний кавалер нишком нашіптував Софійці такі компліменти, що в небоги вуха в’янули. Зате в серці розквітала незвідана досі симпатія і потяг до того, про чиї амурні справи ходили легенди.

      Скарбек – її кавалер! Яку панянку в п’ятнадцять років не потішила б така перспектива? Тому Софійка й гадки не мала відкидати графові залицяння. Панна не була обділена увагою молодих чоловіків, не раз кокетувала з ними. Та тільки й того – більшого, навіть невинного флірту, матінка не дозволяла: «Іще не час…» – завше осмикувала донечку. Хтозна, що там коїлося в дівочій душі? Виховання не дозволяло перечити матінці. Граф Скарбек, це Софійка добре тямила, непересічна людина, добре подумають рідні, перш ніж вигукнути своє улюблене nіe pozwalam[8]!

      По обіді граф Яблоновський мусив відбути у справах маєтку. Дружина трохи занедужала і пішла відпочити. Тож на променаді супроводжувати графа Скарбека випадало Софійці. Чималий палац оточувала буйна весняна зелень, що повнилася запахом бузку і голосним співом солов’їв. Станіслав тихцем кидав позирки на панну. Насолоджувався, споглядаючи це ніжне, юне личко.

      «У неї ніс дорослої жінки», – констатував подумки Станіслав, вивчаючи обличчя юної шляхтянки. Бачить його таким, хоч і не міг би до ладу пояснити різницю між дорослими й дитячими носиками… Вузький і правильний, він домінував над іншими рисами обличчя. Мала вигляд не дитини, а як дорослої жінки, хоча їй ще й п’ятнадцяти не виповнилося.

      Прямуючи тінистими й вузькими алеями парку, що оперізував палац, він ніби мимохіть раз у раз зустрічався з її рукою, нахилявся до вуха, кінчик його носа торкався її волосся. Вдихав її чистий, свіжий запах. О Боже! Злякавшись хтивого звіра, що здіймав голову всередині, він делікатно прибрав руку з Софійчиного волосся. Заборонені почуття піднімалися з глибин його єства й несамовито мордували змучене тіло. Чоловік червонів і напружувався. Ця дівчинка мала бути його! Хай там що, вирішив і, як завжди, – безповоротно.

      Коли людина входить у роки, поважнішає, коли по ній потопчеться життя, то й ота дика пристрасть із неї вивітрюється. Станіслав і на гадці не мав накинутися на такий бажаний, такий пахучий плід, уп’ястися в нього устами – прагнув опускатися легко, як дощ чи як сон, по прегарному тілу. Йому цілком вистачає насолоджуватися її СКАЧАТЬ