Яблуневі квіти. Юрій Кирик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ далися Софійці насилу. Важко було погамувати серце, що, здавалося, ось-ось вискочить із грудей. Та з кожною наступною хвилиною вона ставала впевненішою – радість, що переливалася через вінця, наче увібрала в себе всю радість, яка тільки існує на світі…

      Станіслав пам’ятав, що очі Софійки голубіші за небо, та коли зараз зосереджено дивилася на нього, в той час, як у танку він замалим не ніс її на руках, потемніли й набули фіалкового кольору, якого йому ніколи в житті не доводилося зустріти. Хотіла видаватися старшою за свій вік, гордовито підіймала голівку, і її рівненький носик трішечки дивився вгору й піднімав за собою соковиту верхню губку, від чого рот виглядав постійно готовим до поцілунку. Станіслав окинув очима залу, з певністю не знайшлось би чоловіка, якого б не обіймала спокуса спробувати смак оцих рожевих, довірливо-м’яких, оманливо-наївних вуст… Ні, було б помилкою трактувати подальший його вчинок лише як шал нестримної жаги – дався взнаки авантюрний характер графа. Знав, як вразити публіку, що зібралась у залі, й так само не сумнівався, що для Софійки вмить стане героєм й одним жестом розіб’є крихке дівоче серце.

      Присутні завмерли в очікуванні скандалу, але фортуна, давня опікунка авантюриста Скарбека, знову посміхнулася йому – мудра королева Кароліна, видко, запримітивши любовний шал в очах графа, весело засміялась і пішла в полонез услід за ними. Настала та сама мить, коли добро отримало шанс торжествувати над злом. Світ, аби щиро порадіти, завжди балансує в очікуванні таких моментів…

      Коли танець закінчився, Софійка вислизнула з його пальців і він відчув порожнечу, якусь дивну пустку в переповненій залі. Лишився тільки ледь вловний аромат лимона з розмарином – її запах…

      Королева Кароліна підійшла до Софійки зі своїм уже надпитим келихом вина, усміхаючись, напевно, так, як і мають усміхатися на великосвітських балах особи королівської крові. У Софійки підкосилися ноги і загупало серце. Кароліна делікатно підняла їй підборіддя, в тому жесті не було зверхності, лиш якась безмежна ніжність.

      – Прекрасне дитя, – мовила так тихо, що її могла чути лише Софійка, – Господь не може не подарувати тобі щастя… Краса, моя дівчинко, одна з граней геніальності. Вона не потребує тлумачень. Краса – одна з найбільших у цьому світі даностей, як сонце чи віддзеркалення в темних водах срібного серпика місяця. Її не можна брати під сумнів. Вона має божественне право на незалежність. А ще – вона наділяє владою тих, хто її має, більшою за королівську.

      Софійка не знайшла що відповісти – схилилась у низькому поклоні. Присутні сприйняли це як благословення коронованої особи…

      Опісля граф запрошував її ще і ще. Софійка ряхтіла в посмішці білими дзеркальцями зубів. Дивлячись на них, важко було не посміхнутися у відповідь, – здавалося, що у всіх порах шкіри довкола її відкритих устоньок розлилося задоволення. Їй хотілося одного: аби ця ніч ніколи не закінчувалася…

      Тоді СКАЧАТЬ