Культурология. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ замирення з усіма, туги за світом, позбавленим трагізму і змагання, з видертим з нього мужеським первнем.

      Не ходить мені про нищення тих чи інших людей, які мені так глибоко байдужі особисто, але пригадаймо деякі політичні «маніфести» чи «вірую» провідників нашого ліберального XІX віку (що відіграли таку велику ролю в революції 1917 року), і тоді зрозуміємо, яке спустошення в їх мозку поробили доктрини того віку. Тоді зрозуміємо, чому ми ті ідеології «мертвеців» поборюємо. Бо те «вірую» сучасників-демократів є витвором тих догм…

      Пригадаймо, стільки разів мною вже цитовані заяви любові і відданості (Грушевського) більшовикам, заяви і освідчення любові над трупами рідних і земляків… Пригадаймо благання на колінах (Винниченка), просьбу до більшовиків, щоб дорогі товариші чекісти дозволили тому чи іншому бувшому голові незалежної Української республіки – хоч у куті сісти в «рідній хаті», де розсілися чужинці, і не щоб заважати їм бавитися, а бодай приглядатися «забаві»… Пригадайте виливи плебейських душ соціалістів (Вол. Левинського) зректися навіть своєї мови, коли б наказ з Москви довів їм, що це потрібне в інтересі соціалізму і братерства народів… Пригадайте цю безодню самопониження, а з другої сторони пригадайте оту «ідеологію», з якої те все виросло, і побачите, що відносяться вони до себе так, як дерево і його овочі. Що з того дерева толстовства, космополітизму і «людяності» нічого іншого не могло й зродитися, як оте духове рабство…

      Наші селяни в наддністрянськім краю майже сто літ тому, напередодні «весни народів», по-своєму реагували на неї. Вони просили панів, щоб пустили їх з панщини:

      Ой пане ж, мій пане, коли то те стане,

      Коли ж тому годі?

      Пусти нас з панщини, пусти нас з данини,

      Пусти нас в свободі.

      Так, туга за волею віє з тих віршів. Але й який же плебейський, невільницький дух тоді ще так мало свідомої верстви. От, коли я говорю про сплебеїзування нашої демократії в творах Драгоманова і в його науках, і в науках його епігонів, то власне це я маю на увазі. Бо в цьому вірші – і в прозі Винниченка, Драгоманова, Грушевського й інших – яку скеровували вони до більшовиків, до братів слов’ян чи до царату, та сама життєва філософія. Є в ній, як і в тім наївнім селянськім вірші, і почуття власної нижчості, і віра в пана, і в добрість його, і нерозуміння законів життя, і брак почуття власної гідності – все, чим так різниться вік нашого «виродження» від суворої нашої давнини, коли ми ще були не демократією, а нацією, і від доби, в яку ми вступили – мимо волі еліти – по війні.

      Це були часи, коли предки наші були всіма зненавиджені. Коли нас прозивали всякими ганьблячими прізвищами, коли на нас показували пальцями. Тоді нас боялися і тому ненавиділи. Тепер… Тепер, коли я споглядаю, як тут чи там, у чужій пресі знайдемо похвалу нашому музикові, письменникові чи поетові, чи, особливо, політикові – я відчуваю, що щось не в порядку. Тоді хочеться спитати себе: чи нема СКАЧАТЬ