Культурология. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «обставин» і «середовища» і хамелеонських чеснот пристосування до них.

      Вони, ці переконані фелахи, були тими, які знищили в нашій душі наші історичні традиції, традиції духу давніх часів. Вони зробили з нами приблизно те, що зробили інші з римлянами, обернувши їх поволі в італійців кінця XІX віку, перед приходом фашизму, в нижчу расу.

      Хто знає, чим були в наших очах, в очах пересічного європейця, італійці тих часів, часів к погрому під Адуєю (1896), і той згодиться, що це був у нашій уяві той самий тип, що його наприклад описує Котляревський в «Енеїді»:

      Італьянець же маляр,

      Ісквапніший на всі штуки,

      Співак, танцюра на всі руки,

      в руках Кіркеї обернувся в мавпу… Пилип Орлик описує його як «перегрінуса з багателями, різними товарами: то олійками, то ножичками, бритвами, табакерками». Такими можна було їх бачити і на Україні в кінці XІX віку, як мандрівних крамарів, а які так далекі були своєю психікою від тих, що помстили ганьбу Адуї в Абіссинії та ставили чоло п’ятдесяти чотирьом державам, що хотіли задушити нову Італію економічним бойкотом.

      От щось подібне – що оця Кіркея з італійця – зробили з нашою провідною верхівкою в XІX віці (про винятки не говориться) демократичні пропагатори вселюдської етики й овечого патріотизму, зробили з давніх «хлопів-цинцинатів» інтелігентів-мугирів. Вони вийняли з душі нації той каталізатор, без якого вона не могла наново стати такою, якою була колись…

* * *

      Проклята проблема нашого часу є в тому, що нашій тривожній добі, подібній до віків XІІ чи XVІІ, бракує провідної верстви з світоглядом, рівнорядним до світогляду діячів тих віків. В одиницях, в масі безіменних героїв той старий світогляд воскрес наново на Україні в 1917. Але – не в нашій еліті інтелігентській.

      Пропасть ділить драгоманівщину від тих блискучих часів нашої історії, від психіки її діячів так само, як від духовності і характеру нашої епохи.

      Доба Соловок і – доба Любченків і Бондаренків…

      Доба сміливих степових партизанів, як їх описує наприклад Юрко Тютюнник, партизанів, що наганяли жах навіть на залізні когорти кайзера, і – доба Тичини, що укладає мелодії до текстів чека.

      Доба пробудженої гордості нації – і переламаних хребтів її еліти.

      Доба стародавньої правди своєї землі, що передирається назверх крізь намул інтернаціональних ідей, і – доба вчених гермафродитів, які «вселюдськими» ідеалами присипляють ту правду своєї землі…

      Доба певності себе і віри – і доба марних комбінаторів, які хочуть виблагати чи викомбінувати Україну в місцях, де про неї і говорити не личило б.

      Доба контрасту, розбіжності між тим великим, що ним вагітна епоха, і – акушерами-партачами.

* * *

      Є три способи реагувати на дійсність. Перший – скоритися дійсності, бачити в ній – як Квітка-Основ’яненко в час кріпацтва – ідилію з квіточками, СКАЧАТЬ