Культурология. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ козацьких потомків, оте «малоросійське дворянство», яке «для лакомства нещасного» за млинки і ставки зробилося «гряззю Москви», перестерігає:

      Не той славний, котрий многа лічит стада,

      Но иже многих врагов своїх шлет до ада,

      Сему єдино токмо желізо довлієт.

      Хто ж випустить з рук залізо, не довго тішитиметься і «соціальними здобутками»:

      Ибо, когда козаки уже обнищают,

      То не долго остатки ваші потривают.

      Откуду коня или ручницю, откуду

      Инний порядок возьмут, аще не оттуда?

      А без тих приборов что, мните, по нас будет?

      Пророчі слова! Коли «козаки обнищали», то і «смердів» повернули в неволю. Без власного заліза рало хлібороба стало ралом раба, про що не думали ні Черкасенко, ні Грушевський.

      У грудні минулого року, відповідаючи на погрози «Нью-Йорк Таймс»-ів тоталітарним державам, проти яких з’єднаються «демократії обох півкуль землі», Муссоліні писав у «Попольо д’Італія», що «американські часописи помилюються, бо вони не знають, мабуть, історії, що в боротьбі поміж золотом і залізом, все перемагає залізо»… Чи це не виглядає немов плагіат з нашої «Милості Божія»?

      Чи тепер не заясніє може в головах демагогів, чому я, поруч з тими традиціями нашої історії – традиціями Хмеля, Володимира, Святослава, що теж не прийняв від греків золота, але прийняв залізо, – чому поруч з ними я звертаю увагу на італійського, наприклад, диктатора і на йому подібних «чужих»? Тому, що це типи і люди одного світогляду, одної психіки, яка в часи, коли ми ще не здегенерувалися, – була і наша психіка… І з тієї ж самої причини наші демократи, що обурюються на нашу пропаганду чужих взірців, і собі з приємністю звертаються до чужих взірців, але до інших: до Толстого, до Бабефа, Сімона, Фур’є, Жореса, які проповідували «величні кличі» соціалізму.

      З тих самих причин друкують вони спеціальні статті і цілі книги про Масарика, про Бенеша або вже цитовану нами статтю в драгоманівськім збірнику – про Рабіндраната Тагора. Або спеціальну статтю в тім самім збірнику про вплив Прудона на Драгоманова, який «не тільки цитує Прудона, але бере провідні думки його як свої», так що можна говорити про «тотожність у поглядах Прудона та Драгоманова, особливо як вони торкаються проблем демократії, свободи, федералізму, проблем національних, етичних, релігійних і т. д.». У цих випадках отже вільно брати «чужі взірці»! Так само, коли «Драгоманов ставить федеративний устрій Швейцарії за зразок для інших країн», то це також було дозволено, і це не називалося запозичуванням чужих доктрин.

      Це було українство «болоховців», це була глупа демагогія! Бо вони з приємністю – яка ми вже бачили – топчуть як вороже «поступу» і «людяності» наше минуле: і оту «Милость Божію», і велику мудрість князів, козацтво – все, на чім не лежить каїнова печать євнухської мудрості часів «виродження»… Тому українство цих «болоховців» завжди знайде «зрозуміння» в чужих, як знайшов Драгоманов, що його визнали ліберали російські і більшовики, як людину далеку всякого «вузького націоналізму», як СКАЧАТЬ