Культурология. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ проти власних князів – як ось його погляд про рух «татарських людей» XІІІ ст. проти короля Данила.

      Ці ж «висновки» допомогли йому піти назустріч новим «татарам»-більшовикам в 1919 році, бо ж він піддався їх обіцянкам. І не була це якась «людська помилка», не якийсь несподіваний скок у гречку, – це випливало, як бачимо, з його загального наставлення, з цілої психіки… Люди тої психіки думали, що й чуже татарське військо могло принести визволення нашим древнім «болоховцям». І – паки і паки – оскільки інтелігентніший і мудріший був автор «Історії Русів», що писав: «всякий народ повинен мати своїх воїнів, щоби поручити свою долю і безпеку не чужоземному, а своєму воїнству», а доручати ту безпеку і долю ординським воякам – це все одно, «неначе приставити шуліку стерегти голубів, а вовків – овець».

      Радикал Пушкар перестерігає «перед надмірним надаванням державі, як такій, завеликого значення в житті народів», мовляв, обійдеться і без неї.

      Ненависть до козацької епохи – одної з найбільш блискучих нашої історії – поділяють всі сучасні фелахи-інтелігенти, починаючи від новозорянців і кінчаючи радикалами. Козацька доба для «Нової зорі» є «періодом найгіршої анархії». Шельменко-денщик, що надає тон «Новій зорі», так ненавидить ту нашу добу, що хвалить погромницю козацтва, московську царицю Катерину, бо «цариця Катерина зробила велику прислугу українському народові, зруйнувавши руїнницьке гніздо розбишацтва на Запоріжжі. Тут наш поет Тарас рішуче помилявся, думаючи, що вона «доконала вдову-сиротину». Стаючи в позу культурника, споглядаючи згори вниз на хлопа «Тараса», нещасний докторизований Шельменко навіть не підозріває, яким правдивим аристократом, порівнюючи з ним, типовим в сенсі Шевченка «свинопасом», є геніальний автор «Кобзаря»…

      Тої самої думки на державницькі змагання тримається і другий «гречкосій» Микита Шаповал. Вже на еміграції він хвалиться, як то він «писав ще в 1913 p.: «y нас нема предків, гідних пошани… Різні хами-розбійники, гетьмани… Культуру наших предків…сміло кидаємо в піч». Ще одне осляче копито!

      Так само проповідують і наші різні Тагори. Наші князі – були «насильники і чужинці». Натомість ціла симпатія їх лежить по стороні «бродників», які в XІІІ в. «допомагали татарам супроти русинських князів» (термінологія «русинський» – не з краківського «Курієрка», а з книги «українського соціологічного інституту в Празі»). Всі їх симпатії лежать не по стороні будівничих княжої Русі, а по стороні «болоховців», які «краще згоджувалися визнати владу татарську, аніж владу чужого (?) важкого їм Данила. «Болоховці» – це були не наволоч, не голота, а «свободолюбні елементи». І всю цю саламаху пише під заголовком «Українська національно-державна традиція» пан Никифор Григоріїв, апостол нашого фелагства, persona grata, і сталий співробітник «Громадського голосу». Бо коли Данило приносив тверду руку і вимагав твердої дисципліни, татари приносили «свободу», подібно, як і більшовики, СКАЧАТЬ