Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ аж засовався на стільці.

      – Можна глянути? – І він простяг руку до Штайнерових карт.

      – Ні, – Штайнер прикрив карти долонею. Його здивувало це наївне зухвальство. Адже миршавий зразу ж протелеграфував би гладунові ногою.

      Гладкого взяв сумнів: цей фраєр торгується так обережно, що в нього, певне, дуже сильна карта. Постерігши це, Штайнер почав набавляти рішучіше. На ста вісімдесяти гладкий забастував і виклав на стіл чотири королі. Штайнер перевів дух і перевернув свої чотири тузи.

      Миршавий свиснув. Потім запала важка тиша. Штайнер збирав зі столу свій виграш.

      – Заграємо ще одну партію, – раптом твердо заявив чорнявий.

      – На жаль, не можу, – відказав Штайнер.

      – Ми зіграємо ще одну партію, – повторив чорнявий, войовниче задерши підборіддя.

      Штайнер підвівся.

      – Іншим разом.

      Підійшовши до прилавка розплатитися, він тицьнув хазяїнові згорнену кілька разів сотню.

      – Передайте, будь ласка, Фредові.

      Той здивовано підвів брови.

      – Фредові?

      – Еге ж.

      – Добре. – Хазяїн весело вишкірився: – Уклепалися хлоп’ята! Ловили карасика, а наскочили на акулу!

      Штайнерові партнери вже стояли біля дверей.

      – Ми зіграємо ще одну партію, – сказав чорнявий, загородивши вихід.

      Штайнер зміряв його очима.

      – Номер не пройде, пане сусідоньку, – цвіркнув миршавий. – По-вашому не буде, сер!

      – Годі вже нам туман пускати, панове, – мовив Штайнер. – Війна є війна. Треба вміти часом і програвати.

      – Нам не треба, – відрубав чорнявий. – Ми зіграємо ще одну партію.

      – Або ж віддайте, що виграли, – докинув гладун.

      Штайнер похитав головою.

      – Це ж була чесна гра, – сказав він з іронічною посмішкою. – Ви ж знали, чого хотіли, і я теж знав, чого шукав. Бувайте здорові.

      Спробувавши протиснутись між брюнетом і миршавим, він відчув тугі м’язи брюнета.

      Тут підійшов хазяїн кав’ярні.

      – У мене не бешкетують, панове!

      – Я й не думаю бешкетувати, я хочу вийти, – озвався Штайнер.

      – Ми теж підемо, – сказав брюнет.

      Миршавий із брюнетом вийшли перші, за ними Штайнер, а позад нього – гладун. Штайнер знав, що небезпечний для нього тільки брюнет; той зробив помилку, пішовши вперед. Проходячи дверима, Штайнер вихнув ногою назад, ударивши гладкого в живіт, і щосили, наче молотом, вгатив чорнявого кулаком по потилиці, аж той поточився зі сходів і налетів на миршавого. А Штайнер одним стрибком вилетів надвір і рвонув вулицею, поспішаючи втекти, поки вороги не отямились. Він знав, що це його єдиний шанс, бо на вулиці з трьома йому не впоратися. Ззаду почувся крик; Штайнер озирнувся, не зупиняючись, але ніхто за ним не гнався. Вони, видно, надто сторопіли.

      Штайнер СКАЧАТЬ