Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Можу показати.

      – Покажи краще дозвіл працювати, – відповів чоловік, не зводячи з Керна очей.

      – Я його лишив у готелі.

      – Можна й до готелю прогулятися. Чи, може, краще подаруєш пляшечку, га?

      – Ну, нехай… – Керн обернувся до дверей.

      – Та візьміть же бутерброд! – широко усміхаючись, озвалася жінка.

      – Дякую, не треба. – Керн відчинив двері.

      – Ти диви! Воно ще й невдячне!

      Керн грюкнув за собою дверима й побіг сходами вниз. Він не чув громового реготу, що вибухнув у кухні після його втечі.

      – От здорово, Антоне! – аж захлиналася жінка. – Ти бачив, як він чкурнув? Наче за ним вовки гналися! Ще швидше, ніж отой старий єврей, що вдень приходив. Певно, ти йому капітаном поліції здався, він уже й небо в клітинку вздрів!

      Антон задоволено вишкірився.

      – Бо вони всі бояться мундира! Навіть поштарського. Еге, непогано ми скубемо цих емігрантів? – він лапнув жінку за груди.

      – Парфуми хоч куди! – Вона пригорнулась до нього. – Кращі, ніж у того старого єврея.

      Антон підсмикнув штани.

      – Ну, то напахайся ними, як лягатимемо. Щоб я сьогодні спав із графинею. Там у каструлі ще є м’ясо?

      Керн зупинився на вулиці й мовив скрушно, повернувши голову в бік кладовища:

      – Рабі Ізраїль Лейб! Мене нагріли. На сорок крон. А з милом навіть на сорок три. Двадцять чотири крони чистого збитку.

      Повернувшись до готелю, він спитав портьє:

      – До мене ніхто не приходив?

      Той похитав головою:

      – Ні.

      – Точно?

      – Ніхто. Навіть президент Чехословаччини.

      – Його я й не чекаю, – відказав Керн і пішов нагору.

      Його дивувало, що батько не дає про себе знати. Либонь, він уже справді там не живе; або ж його цими днями заарештовано. Керн вирішив почекати ще два-три дні, а тоді знову сходити до пані Ековської.

      У своєму номері він застав Рабе – чоловіка, що кричав уночі. Той саме роздягався.

      – Ви вже лягаєте спати? – здивувався Керн. – Іще ж тільки дев’ята година.

      Рабе кивнув.

      – Інакше мені не можна. Так я посплю хоч до півночі. О дванадцятій я щоночі схоплююсь. У такий час вони звичайно приходили в камеру. Я тоді сідаю біля вікна й сиджу годин зо дві, а потім ковтаю снодійне. Так мені вдається більш-менш виспатись.

      Він поставив біля свого ліжка склянку з водою.

      – А ви знаєте, що мене найліпше заспокоює, коли я сиджу вночі біля вікна? Я проказую вірші напам’ять. Оті, що в школі вчили.

      – Вірші? – зчудовано перепитав Керн.

      – Еге ж, простенькі вірші. Оцей, скажімо, що співають дітям на ніч:

      Час уже лягти спочить,

      Очі втомлені склепить.

      Боже, ангели ясні

      Хай глядять мене у сні.

      Може, нині був я злий –

      Ти цей гріх із мене змий.

      Отча СКАЧАТЬ