Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хочу поговорити з одним чоловіком, що живе тут.

      – Нема тут ніякого чоловіка.

      Керн глянув у кругле чорне око. Може, вона правду каже – батько давно тут не живе? На серці в нього раптом стало порожньо від розчарування.

      – Як же його звуть, того чоловіка? – спитала жінка за дверима.

      Керн підняв голову, сповнений нової надії.

      – Не можу ж я кричати це вам на весь дім. Відчиніть, тоді скажу.

      Око зникло. Забряжчав ланцюжок. «Фортеця, та й годі», – подумав Керн. Він уже був майже певен, що батько тут. Інакше навіщо б ця жінка допитувалася?

      Двері відчинилися. Дебела, червонощока, широколиця чешка зміряла Керна поглядом з голови до ніг.

      – Я хотів поговорити з паном Керном.

      – Керном? Не знаю. Тут такого нема.

      – З паном Зигмундом Керном. Мене звуть Людвіг Керн.

      – Та невже?! – жінка недовірливо дивилася на нього. – Це кожен може сказати.

      Керн вийняв із кишені дозвіл на проживання.

      – Ось, будь ласка, подивіться. Ім’я тут помилково написано інше, але прізвище – самі бачите…

      Жінка перечитала весь папірець – це зайняло добру хвилину, – потім повернула Кернові.

      – Родич?

      – Родич. – Щось застерегло його не казати всієї правди. Він уже був цілком певний, що батько живе тут.

      Жінка врешті надумалась.

      – Його тут немає, – сказала вона.

      – Ну, добре, – мовив Керн. – Тоді я дам вам свою адресу. Я живу в готелі «Бристоль». У Празі я пробуду всього кілька днів. Але перед від’їздом я хотів би побачити пана Зигмунда Керна. Мені треба дещо передати йому.

      – Правда?

      – Так. Готель «Бристоль», Людвіг Керн, не забудьте. На все добре.

      «Сили небесні! – думав Керн, спускаючись униз. – Оце сторожа! Чистий тобі Цербер. І все-таки… краще хай стережуть, аніж мали б виказати».

      Він зайшов до аптеки по одеколон. Пан Бурек, угледівши його, кинувся назустріч.

      – Ну як, знайшли батька?

      На обличчі його відбивалась безмежна цікавість людини, позбавленої будь-яких вражень.

      – Ще ні, – відповів Керн з раптовою стриманістю. – Але він мешкає там. Його тільки вдома не було.

      – Ви скажіть! Бувають же отакі випадки, еге?

      Спершись руками на прилавок, Бурек почав розводитися про всілякі дивовижні випадки, що трапляються в житті.

      – Для нас це не дивина, – відказав Керн. – Для нас дивина – це скоріше тоді, коли все йде нормально. Ну, то як з тим одеколоном? Я зараз можу взяти тільки шість флаконів, на більше в мене грошей немає. Скільки процентів ви скинете?

      Поміркувавши трохи, Бурек великодушно заявив:

      – Тридцять п’ять. – І додав: – Адже ж таке не щодня трапляється.

      – Гаразд.

      Керн заплатив. Продавець запакував йому флакони. Тим часом жінка, що звалася Бертою, теж підійшла до прилавка – СКАЧАТЬ