Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А далі й ще. Я ним торгую. Звісно, ви повинні щось скинути з ціни.

      Продавець зацікавлено глянув на Керна.

      – Емігрант?

      Керн поставив флакон на прилавок і сказав з досадою:

      – Ви знаєте, мене це запитання вже починає дратувати. Особливо в устах цивільних осіб. А надто, коли я маю в кишені дозвіл на проживання. Ви краще скажіть, скільки процентів скинете.

      – Десять.

      – Ви жартуєте! Що ж я тоді зароблю?

      – Двадцять п’ять процентів, згода? – сказав хазяїн, що саме підійшов до них. – А як візьмете десять флаконів, то й усі тридцять. Ми просто раді здихатись цього старого непотребу.

      – Непотребу? – Керн ображено глянув на хазяїна. – Це, коли хочете знати, першорядний одеколон!

      – Може, й так… Тоді вам, напевне, досить буде двадцять процентів, – байдуже мовив той.

      – Тридцять, не менше. До чого тут взагалі якість? Якщо ви скинете мені тридцять процентів, то хіба одеколон уже й не може бути добрий?

      Продавець зневажливо скривився.

      – Усі одеколони однакові. Добрі тільки ті, які роблено для реклами. Ось у чому весь секрет.

      Керн обернувся до нього.

      – Ну, цей давно вже не рекламується. Отже, по-вашому, він має бути дуже поганий. А коли так, то ви могли б і тридцять п’ять процентів скинути.

      – Тридцять, – повторив хазяїн. – Вряди-годи його все-таки питають.

      – Пане Бурек, – сказав продавець, – я гадаю, можна скинути й тридцять п’ять, якщо він візьме зразу дюжину. Питає його завжди один і той самий чоловік, та й він ніколи не купує. Ще й сам хоче, щоб ми в нього рецепт купили.

      – Рецепт? Господи, ще цього нам бракувало! – Бурек підняв руку, наче захищаючись.

      – Рецепт? – насторожився Керн. – Хто це хоче продати вам рецепт?

      Продавець засміявся.

      – Та один там стариган. Каже, нібито це його колишньої власної фабрики виріб. Бреше, звичайно. Ці емігранти чого тільки не навигадують.

      Кернові на хвилину перейняло дух.

      – А ви не знаєте, де той чоловік живе? – спитав він.

      Продавець знизав плечима.

      – Здається, адреса в нас десь валяється. Він її нам кілька разів давав. А навіщо вам?

      – Бо це, мабуть, мій батько.

      Обидва, і продавець, і хазяїн, втупили в Керна здивовані очі.

      – Та невже? – перепитав продавець.

      – Так, це, напевне, він. Я його вже давно шукаю.

      – Берто! – гукнув схвильовано хазяїн до жінки, що працювала за конторкою в глибині крамниці. – У нас іще є адреса того добродія, що хотів нам продати рецепт одеколону?

      – Ви про пана Штрама питаєте? Чи про того старого бевзя, що вже стежку втоптав до нас? – озвалася жінка.

      – Ет, чорт! – хазяїн зніяковіло глянув на Керна. – Вибачте! – і швидко пішов до неї.

      – Ото щоб знав, як шури-мури крутити зі своїми службовками, – бридко всміхнувшись, півголосом кинув СКАЧАТЬ