Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Керн. – Я, коли трапляється якийсь детектив, прочитую одним духом.

      Дівчина стомлено всміхнулася.

      – Це не детектив. Це підручник з неорганічної хімії.

      – Он що! Так ви вчилися в університеті?

      – Вчилась… У Вюрцбургу.

      – А я в Лейпцигу. Я спершу теж возив із собою підручники. Хотілося нічого не забути. А згодом продав їх. Надто вони важкі, щоб їх носити; а за ті гроші купив одеколону й мила на продаж. З цієї торгівлі я тепер і живу.

      Дівчина скинула на нього очима.

      – Доброї ж ви додаєте мені одваги…

      – Я зовсім не хочу віднімати її у вас, – квапливо мовив Керн. – У мене все було зовсім по-іншому. Я взагалі не мав ніяких документів. А ви ж, мабуть, таки маєте паспорт.

      Дівчина кивнула.

      – Паспорт у мене є. Але його термін за півтора місяця скінчиться.

      – Це нічого. Ви напевне зможете продовжити його.

      – Навряд…

      Дівчина підвелася.

      – Ще сигарету? – спитав Керн.

      – Ні, дякую. Я й так забагато курю.

      – А мені один чоловік сказав якось, що сигарета в слушну хвилину буває часом цінніша за всі ідеали світу.

      – Це правда. – Дівчина усміхнулась і раптом видалася Кернові надзвичайно гарною. Він дорого б дав, аби поговорити з нею ще, але не знав, як затримати її.

      – Коли я можу чимось стати вам у пригоді, – швидко сказав він, – я буду дуже радий. Я в Празі своя людина, бо вже втретє потрапляю сюди. Звуть мене Людвіг Керн, я мешкаю в кімнаті праворуч вашої.

      Дівчина кинула на нього бистрий погляд, і Керн уже злякався, що зрадив себе. Але вона невимушено подала йому руку, й він відчув міцний потиск.

      – Я неодмінно спитаю вас, коли чого не знатиму. Дуже вам вдячна. – Забравши зі столу свої книжки, дівчина вийшла і попрямувала сходами нагору.

      Керн ще трохи посидів у салоні. Йому раптом спали на думку всі слова, що їх слід було сказати.

      – Іще раз, Штайнере, – сказав шулер Фред. – Їй-право, я дужче хвилююся за ваш дебют у тій норі, ніж коли сам граю в Жокей-клубі.

      Вони сиділи в барі, й Фред провадив із Штайнером генеральну репетицію. Він хотів випустити його в одній кав’ярні поблизу на компанію дрібніших шулерів. Штайнер не бачив ніякого іншого способу добути грошей – хіба що крадіжка або грабунок.

      Вони з півгодини вправлялись у трюкові з тузами. Нарешті злодій задовольнився результатами й підвівся. Він був у смокінгу.

      – Ну, мені вже час. Я йду в оперу. Сьогодні велика прем’єра. Співає Леман. Справжнє велике мистецтво – це для нас золоте дно. Воно поглинає всю увагу людей, розумієте? – Він подав Штайнерові руку. – Стривайте, ще одне: скільки маєте грошей?

      – Тридцять два шилінги.

      – Мало. Треба, щоб ті хлопці побачили у вас більші гроші, бо інакше вони не клюнуть. – Фред поліз у кишеню й витяг стошилінгову банкноту.

      – Візьміть, заплатите нею за каву. Це їх принадить. Сотню потім віддасте хазяїнові, СКАЧАТЬ