Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її називав Козиренко, подобалась Юркові, не могла не подобатись, адже він мав деяку практику в цій справі. Ріс-бо в селі, а як у селі та без бійки? Стінка на стінку, – куток на куток ставали хлопці до кулачних боїв. Одне одному боки товкли, але цивілізовано, до першої крові. Так що після тієї сутички вороги робились найліпшими друзями.

      – Хапай його за карк, трясця твоїй матері! – кричав у емоційному запалі Козиренко й не помічав, що кричить рідною мовою і його розуміє лише Покос, котрому прапорщик й дає цінні поради.

      Юрій перехоплював руки, затискав їх замком навколо шиї супротивника, здорового, схожого на вола росіянина Ігната Семенова, одним рухом клав його на лопатки й перемагав.

      Найтяжче велось Покосові з карбуванням у пам’яті правил, які панують у війську. Правила ті аж занадто прості – виконувати накази старших швидко й без зайвих розмірковувань, без дискусій та висловлювання власних думок. Із цим у Юрія були не сказати щоб проблеми, але непорозуміння. Його непримиренна, схильна до свободи вдача, гордовитість та аналітичний розум противились наказам. За те, що вступав у перепалки зі старшими отримував короткі гауптвахти.

      – Ніяких маневрів! – кричав якийсь розгніваний штабс-капітан навздогін рядовому Покосу, а той ніби й не чув його наказів – нісся вперед, використовуючи ці заборонені офіцером маневри.

      Штабс-капітан гнівався, бо рядовий на прізвисько Укр, замість штрикнути багнетом, примкненим до гвинтівки в набите тирсою опудало, починав виробляти коники – кидався навприсядки за спину опудала й з положення лежачи колов його кудись у зад.

      – Ну, лабець тобі, хлопче, – посміхався у вуса прапорщик Козиренко, потай тішачись. Знав, що солдата буде покарано, але радів проявам оцієї української завуальованої незалежності. – От, усе б йому по-своєму втяти, ну чисто як мій батько, царство йому небесне, – бурмотів, ідучи до порушника.

      Що ближче підходив, то суворішим ставав – негоже показувати на загал, що подібні дії мають бодай моральну підтримку.

      – Це що за самодіяльність? – гучно питав, зиркаючи на червоного від крику штабс-капітана.

      – Так він же готовий до того, що я його колотиму в груди. А тут раз, і все не так сталось, як гадалось, – пояснював Юрій, допоки з нього знімав ременя та відбирав гвинтівку інший солдат. Продовжував пояснювати, навіть коли його супроводжував до казарменого підвалу мовчазний ескорт.

      Укр відбував покарання за порушення дисципліни не на самоті, а зазвичай у компанії. Таким як він, добровольцям, що записались на службу, аби воювати в Африці, пом’якшували «вироки». Якби діючий офіцер чи рекрутований солдат посмів ослухатись старшого, його б зачинили в карцері на кілька діб, посадили б на хліб і воду. А ці волонтери ніби бавились у війну, хоча розуміли, що десь там, у саванах, їм доведеться воювати по-справжньому – вбивати ворога і щосекунди ризикувати власним життям.

      Раз на день майбутні африканські захисники слухали лекцію про події у Трансваалі СКАЧАТЬ