Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Та як звати? Ларисою кличуть. А по батюшці, здається, Олексіївна.

      – Лариса… – зачаровано посмакував благозвучним іменем Юрій. – Дійсно Лариса. Так-так, це вона.

      – Ану відставити лірику. Цільсь! – перейшов від батьківського до начальницького тону Іван Козиренко. – А прізвище її Обиз, – доклав пошепки і примружив око, вдивляючись у далеку мішень.

      – Обиз? – запитав Юрій, тамуючи тремтіння рук, у яких тримав гвинтівку.

      – Грузинка по батькові, а по матері наша. Та кажуть, що й у батька в роду були українці. Бо ж Обиз – то і є грузин по-малоруськи, у моєму рідному селі усіх кавказців обизами кличуть.

      – Олексій – це грузинське ім’я? – навіщось довідувався Юрій.

      – Взагалі він був Аліко, то на наш манєр Олексій.

      7

      Сестри милосердя прийшли до полку не просто так. Вони мали провести з новачками практичні заняття з надання першої необхідної медичної допомоги у разі поранення на полі бою. Добровольці розділились на пари. Біля кожного з п’яти столів стояла жінка, перед нею на стільчику були розкладені бинти, затискачі та джгути. Один волонтер мав лягати на стіл, зображаючи жертву, іншого навчали давати раду тим бинтам, затискачам та джгутам на тілі уявного пораненого.

      Командувала заняттями головна медична сестра – підстаркувата зла мегера з чорними вусиками над верхньою губою. Юрій запримітив, що у тієї мегери росли не тільки вуса, а й борода, яку вона маскувала, прикриваючи кінцями білої накрохмаленої хустки. Покос лежав на одному зі столів, у безпосередній близькості од цієї медичної головнокомандувачки, й готувався до того, що йому почнуть забинтовувати очі.

      – Перший стіл – поранення очей, – сповістила медична сестра, зиркнувши недобре на Юрія.

      Працював над товаришем один із тих вояків, хто ночами усе марив про золоті розсипи, – багатослівний Абрамов. Санітар із нього вийшов невмілий, вправлявся він з медичним інвентарем набагато гірше, ніж варнякав про багатство, золото й діаманти. Затягував ту кляту пов’язку так, що в Покоса вилазили очі й розколювалась від болю голова. Розболілась вона від того, що Укр не віднайшов серед сестер милосердя ту єдину, яку, вірогідно, звали Ларисою. Потрапив на стіл до жінки середніх років, все обличчя котрої було густо всіяне яскравим ластовинням. Конопата пані до початку екзекуції з намотування бинтів довго пояснювала Абрамову, як це робиться. Та, видно, думки про збагачення не давали чорнявому малому, схожому на арабського принца, шансів бодай щось почути із того, що йому вкладали в голову.

      – Абрамов, жидівська чортяка! – кричав довгов’язий підпоручик десь неподалік. – Що ти, в біса, робиш? Ти його скалічиш іще більше.

      – Що значить іще більше? Він що, покалічений? Як же ви його мобілізували, ущербного? – питав іронічно Абрамов, чим здіймав хвилю заразливого сміху. Тим часом продовжував нагромаджувати бинти на очі уявного пораненого.

      – Ви всі, я бачу, тут трохи з відхиленнями, – не вгавав підпоручик, хоча з голосу було СКАЧАТЬ