Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ який блукав по тілу й по мізках Юрія, народився не через бажання піти на війну, а через закоханість, яка в одну секунду застрибнула на нього, як справний джигіт на дикого коня. «Закохався, а до ладу й не знаю, в кого», – сварив себе за хлопчачі почуття й чекав, що вони зникнуть за день-два. Він же колись був закохувався, іще як вчився у школі, у першому класі. Те кохання зникло так само миттєво, як і зародилось. Бо ж коли малий Юрко побачив, що обраниця показує йому язика, відразу розлюбив.

      4

      Ще на підступах до військової частини Покосові в очі втрапили театральні тумби, на яких висіли закличні плакати з пропозиціями записуватись до лав вояків, що будуть відправлені у Трансвааль. Афіші рясніли кольоровими написами й були схожі на циркові чи театральні. Ті тумби обліплювали зі всіх боків охочі довідатись щось новеньке. Юнаки ґречно давали місце старшим людям, а ті старші, своєю чергою, пропускали вперед молодих. На цьому п’ятачку одні бубоніли про можливість заробити на чужій війні й голосно обговорювали, скільки обіцяють платити, чим годувати та як доправляти до тієї Африки. Дехто з цікавих відділявся від юрбища й чалапав до високого кованого паркану, щось пояснював черговому у військовій формі, і перед ним відчинялась хвіртка у замкненій брамі.

      На території розташування окремих бригад п’ятнадцятого гренадерського тифліського полку та штабу військового корпусу повним ходом йшла робота з ретельного відбору волонтерів. Серед тих, хто хотів потрапити до незвіданої Африки, не усім щастило пройти прискіпливий контроль та медичний огляд. Багатьох відсіювали. Особливо прискіпливо ставились до тих, кому бракувало років. Адже рвались до бою переважно юнаки, в яких ще пух під носом не перетворився на жорстку щетину. Оці хлопчики – худі й сутулі – доводили, що їм вже тридцять років і що вони зрілі мужчини, на яких можна покластись у довготривалому бою.

      – Документ, – не дивлячись на такого бравого солдата, що доріс хіба до плеча своєму батькові, вимагав вповноважений набирати добровольців.

      У відповідь – невиразне мугикання.

      – Р-ругом! – різко командував офіцер, і невдаха боєць, мов обпечений, обертався на сто вісімдесят.

      – Крокм рш! – додавав офіцер, тамуючи напад сміху.

      Забракований солдат підкорювався та відмірював парадним кроком відстань до брами. Мугикаючи прокльони, виходив за високий паркан, що огороджував частину, й, потрапивши на світську територію, похнюплений та незадоволений, знову приклеювався до пропагандистських плакатів, що розвішані були на тумбах та на стовпах. Декотрі горе-вояки, в яких серце близько, бо ж іще занадто юні, нишком плакали, втираючи зашмарканого носа рукавом, і грозили тим, хто не дав їм можливості офіційно стати волонтером, дістатись Африки самотужки.

      – Пішки дійду, – мовив якийсь хлопчина з червоним від плачу носом.

      Його почули старші й почали розмірковувати вголос, чи можна бодай гіпотетично до Чорного континенту дійти пішки.

      – СКАЧАТЬ