Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ загони для худоби будівлями, ніхто ніби й не помічав. Складали усе нового, втрамбовували його, місили з багнюкою, яка не просихала навіть у найспекотніші літні дні. Вулицями ходили задрипані кури, обліплені будяками собаки, худі, як пральні дошки, коти. Тут часто помирали при пологах немовлята, їх без зайвого пафосу виносили, замотаними у закривавлене ганчір’я, за хату й там закопували – без відспівування, без слів, без сліз. Юрій бачив якось, як неохайна жінка в заплямованій кров’ю сукні вилізла з сусіднього будинку. Вона була дуже нетвереза, трималась за стіну й от-от мала б упасти. Хлопчина підстрибнув до жінки та підтримав її під лікоть. Вона війнула на хлопця смородом з гнилозубого рота, вишкірилась і хотіла його поцілувати. Аж тут Юрко відчув, як йому на ноги щось упало, вологе й холодне. Подивився, а там лежить маленьке таке дитятко, скручене. Покос затремтів, одскочив на крок і показав жінці на те, що випало із неї. Вона лиш мигцем зиркнула собі під ноги, переступила свою дитину, сіла на сходи і відрізала синю пуповину ножакою, якого витягла з кишені засмальцьованого фартуха. Поворушила ногою дитину, яка не кричала й не подавала ознак життя, зняла з себе той фартух, замотала в нього трупик і побрела, хитаючись, кудись за свій барак. Дорогою губила плоть, яка досі випадала з-під широкої спідниці. Від цієї картинки реального люмпенського життя Юрію стало зле, і він з того часу ходив до свого будинку іншою дорогою, аби не ступати туди, де бачив розкидані та втоптані згодом у багнюку частини людського тіла.

      Тодішня місцева влада практично не контролювала стан справ у робітничих окраїнах. Саме звідти, із тих окраїн, і розгорілось багаття революційної боротьби. У робітничі поселення до затурканих і неграмотних робітників шерегами, товпищами, юрбами приходили агітатори, котрі вкладали в голови робітничого класу думку. Думка ця полягала у такому: так чи інак, суспільний устрій потребує термінових змін. Причому усі сходились на радикальній думці – зміни ці мають відбутись не еволюційним, а революційним шляхом.

      – Чому ви так живете? – питали.

      – Та пес його зна, – відповідали.

      – А тому, що вас експлуатують безбожно, – пояснювали агітатори.

      – Тиць, твоя радість, – потребували глибших пояснень робітники, які не могли збагнути, як можна проводити зустрічі без карафки горілки. – Так єсі ж нас не будут тойво, шо ви кажете, то ми ж і роботи не матимемо. А за що жити? – Хоч і не письменні були, але свою філософію мали й просто так до рук не давались.

      – Ви можете вимагати від влади кращого до себе ставлення, – підносили зарозумілість тієї жінки, що народила мертву дитину, до небаченого рівня.

      – Так, – верещала вона в похмільній істериці. – Хочу хату, як у купця Захарова.

      – Ці хати їм по великому рахунку не належать, – закидав вудочку з небезпечною начинкою агітатор. – То усе ваших рук творіння.

      Люди замислювались: дуже вже заманливою виглядала ця не проголошена поки що ідея – забрати у СКАЧАТЬ