Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ про які знали не з чужих уст. А взявшись за перо, перетворились у новій державі на рупорів епохи, на тих, до кого прислухаються, на кого рівняються, кому довіряють. На справжніх народних письменників.

      Із цих колишніх гробарів, вантажників, аптекарів, крамарів, моряків, теслярів, косарів, офіцерів, чабанів, мельників, бондарів, безпритульників викарбовувалась у муках українська літературна еліта. Багато з тих, хто мріяв оспівувати свою землю у віршах та прозі, передавати сум і радість одноплемінників через патетичну музику й театральне мистецтво, не завжди могли здобути фахову освіту чи бодай якусь освіту. На заваді їхньому навчанню ставала як не війна, то голод. Ці дві сестри-злидарки крали безбожно час, що міг би витратитись на сидіння за партою. Необхідність заробляти власною важкою працею на скибку хліба, на куток для ночівлі позбавляла деяких талановитих синів землі української права на поглиблення знань у спеціальних навчальних закладах. Доводилось до усього доходити самотужки, вчитись на досвіді: своєму й чужому, черпати знання усюди, де випадала така можливість. Молодняк був аж такий спраглий до пізнання світу і себе у цьому великому і в переважній більшості жорстокому світі, що не оминав нагоди читати й ділитись прочитаним із ближнім. Читали з однаковим заповзяттям як пропагандистські листівки, так і світову класику, яка раптом, як сніг на голову, впала їм, селянським дітям, з панських книгосховищ. Ото вже раділи такій експропріації! Не думали про наслідки. Та хіба у двадцять років хтось думає про далеке майбутнє? Тим більше що ті книжки стали надбанням цілої республіки, цілого народу, а не купки експлуататорів. «Ох, як прекрасно це! Як добре забрати в одиниць та віддати сотням, тисячам, мільйонам!» – раділи, гортаючи цупкі сторінки з незрозумілими поки що висловами Плутарха чи віршами Вергілія, з пізнаваними картинами життя знедоленого народу, що відображалося у творах знаменитого українця Тараса Шевченка. Здогадувались вони, ці молоді читачі, юна паросль молодої держави, ба навіть не здогадувались, а знали достеменно, що не усе забране у «ворогів революції» дійшло до народу. Багато чого перекочувало до квартир чиновників при владі, а ще частину спалили у буремні роки безвладдя та встановлення гегемонії пролетаріату. Той дикий за своєю природою пролетарій не хотів читати, йому було байдуже до національно-визвольної боротьби, байдуже до освіти. Головне, що він – гегемон революції – міг запросто розірвати книжку в гарній палітурці, книжку, яку до цього тримали білі рученьки якоїсь мереживної пані. Він, а не хтось інший вирішував, залишити ту книжку чи подерти її до бісової матері на самокрутки.

      – Хароша бумажка, – ймовірно, казав той пролетарій, який неочікувано отримав усю повноту влади. Виривав аркуш, де чорним по білому:

      Ще день Украйну катували

      Ляхи скажені; ще один,

      Один останній сумували

      І Україна, і Чигрин.

      І той минув – день Маковія,

      Велике СКАЧАТЬ