Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ старим писакою (за міркою теперішніх молодих і скороспілих). Оце найбільше лякало, ні, не лякало – стримувало письменника Юрія Будяка.

      Такий псевдонім уже багато років тому взяв собі він, Юрій Покос, плоть од плоті Якова Покоса, селянина, який помер, коли синові ледь виповнилось п’ять. У років шістнадцять написав був Юрко вже не перший свій вірш, але єдиний, який насмілився дати почитати товаришу. А товариш, пробігши поглядом по рукописному тексту, здивовано зиркнув на Юрка й поцікавився, чи він, Юрко, бува, не народник. Хлопчина замислився. «Народник? – питав сам у себе. – Звичайно, я народник, адже пишу про народ».

      Товариш, не дочекавшись відповіді від поета, мовив: «Гостро, як будяком по п’ятах». Посміхнувся, правда, але не тому, що було написано, а власному порівнянню, яке так дотепно прозвучало. Тоді Юрій Покос вирішив не зраджувати своєму стилю, писати гостро й називатись при цьому, відповідно, Будяком.

      3

      Відбувалося те поетичне становлення у великому місті Катеринославі, де Юрко працював і навчався у гімназії. Чотирнадцятилітнім пішов з дому шукати роботи, а разом із нею набиратись розуму, вчитись, торувати власний шлях до щастя.

      – Мамо, та що ж ви побиваєтесь? – не розумів, чому мати плаче й так міцно обіймає. – Я ж не в Африку яку відправляюсь. Усього лише в Катеринослав. Це те ж, що в Полтаву. Я ж навідуватимусь, мамо.

      Він навідувався, привозив матері гостинці, що купував на зароблені гроші. Сам, бувало, недоїдав, але неньці хотів показати, що з ним у місті все добре, що його від’їзд із села – на краще.

      Де лишень не доводилось працювати юнакові… Спочатку, як дістався міста та роззирнувся довкола, упросився до шинкаря зазивалом. Стояв від шинком і запрошував перехожих зайти до «завідєнія». Шинкар вимагав, аби його заклад називали саме «завідєнієм». Працював не за гроші, а за обід, а ще за куток. Ніч проводив у порожньому шинку під сходами, що вели на другий поверх, де жили хазяї.

      – Заодно й вартуватиму, аби злодії не залізли, – казав роботодавцю.

      – Та які злодії? – дивувався шинкар, але у проханні юнаку не відмовляв. У самого був хлопець такого ж віку, як оцей сільський приблуда.

      Юрій працював у другій половині дня, а зранку бродив містом у пошуках більш достойної роботи. Милувався містом, яке активно розвивалось, розбудовувалось, ширилось та міцнішало. У поступі прийдешнього століття будувались у Катеринославі нові цегляні будинки на кілька поверхів, мостились каменем дороги, більшало транспорту – на заміну допотопним возам чи фаетонам приходили торохкітливі трамваї. Середмістя заговорило на новий лад – урбанізаційний. Окрім розбудови інфраструктури у Катеринославі швидкими темпами зводились промислові підприємства. Паралельно з розквітом будівництва збільшувалась у місті чисельність пролетаріату.

      – Давай утечемо звідси, – запропонував Юрію син шинкаря. – Я так чи так тікатиму. І тобі раджу, СКАЧАТЬ