Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

      Тоді яскраво майоріли сподівання на створення власної української держави. Хто ж знав, що мине досить короткий в історичному розумінні час – і називатиметься рідна земля не «народна республіка», а «радянська соціалістична»? Ніхто тоді цього не знав, і навіть оцей молодик, що подивився зараз на Юрія й підморгнув дещо легковажно. Упізнав, виходить. По закінченні дискусії Сергій Пилипенко закликав товаришів по перу до тиші й оголосив:

      – Товариші! А тепер прошу до слова Григорія Косинку.

      Що тут знялось у залі… Усі зааплодували, закричали, підхопили письменника Косинку й підкидали його аж до стелі. Будяк також радів, авжеж, він знав цього прекрасного літератора, рукописи котрого хотіли друкувати чи не усі видавництва в радянській Україні.

      А тоді, при першій зустрічі з Будяком, Косинка бажав одного – евакуюватись на захід, подалі від більшовиків, які наступали. Червона армія рухалась у західному напрямку, примушуючи Центральну Раду та українську армію відступати. Разом із працівниками Ради тікали від карального меча й прості люди, які боялися потрапити під навалу червоних. Чому молодий Косинка понад усе хотів, аби його евакуювали, залишилось для Будяка загадкою. Та хоч би як там було, втекти Григорію не судилось. І, може, добре, що не вийшло, адже у тому ж таки двадцятому завдяки літературно-мистецькій групі «Гроно» побачили світ три новели Косинки, завдяки котрим, власне, молодий автор став знаним та популярним…