Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ народу. «Може, й добре, що забрали в тридцять третьому, – думав по тому часто. – Хоч який пайок у тюрмі давали. А в селі іздох би давно». Його тримали в Харкові два роки, він дізнався, що від голоду померли батьки, помер первісток – дворічний син. Лишилась живою тільки дружина, яка проходила свідком по справі чоловіка. Власне, завдяки її свідченням Василь і отримав свій строк.

      Та незважаючи на такі перипетії долі, Коліушко шкодував, що не потрапив на жоден фронт, не встановлював радянську владу, не рубав шаблею в Громадянську. Бо ж народився аж у дев’ятсот п’ятому році.

      – Всі видатні дати повз мене пройшли, – бідкався навіть тепер, коли держава, на яку поклав стільки сили, молодості, сумління, запроторила його, молодого активного громадянина, в далекий Казахстан аж на десять років.

      – Десять років – це не шутка, – розмірковував у дорозі Ілля Савич.

      – Там ще можуть накинути, – озивався хтось бувалий з нар, випадково чи й не випадково підслухавши бесіду. – Їдеш, думаєш десять, а там комусь скажеш криво, й повернуть справу, вліплять четвертак або й приведуть в ісполнєніє вищу міру соціального захисту.

      Після таких одкровень усі затихали, включно з кримінальними злочинцями, слухали приречено стукіт коліс, занурюючись усе глибше у філософські роздуми про сутність буття, про несправедливість цього світу, про людську ницість і підлість, про кохання, яке так і не відбулось, або про те, що не забувається навіть із плином часу.

      Відділення, куди привезли нових ворогів народу від залізниці на вантажівках, розташовувалося за п’ять кілометрів від адміністративного корпусу. На території відділення було побудовано шість довгих бараків, які ззовні нагадували тваринницькі ферми. В’язнів на роботи етапували співробітники вохру. Охоронці перебували в стані постійного хворобливого похмілля, яке підбурювало їх на невгамовну лють. З червоними пиками, запухлими очима й червоними губами, ці стражі закону зганяли злість на політичних.

      Ще до настання світанку табірникам влаштували побудку – заповзли до бараку й, копирсаючи ногами тих, хто спав на найближчих нарах, почали кричати мов навіжені. Примушували одних зеків гамселити що є сили інших, аби ті не залежувались і поспішали внести свою лепту в розбудову народного соціалістичного господарства. Більшість із тих, хто був розквартирований у це відділення, працювали на фермах – тваринницьких і молочних. Нова партія ворогів складалась із чоловіків хоч і не м’язистих, але жилавих, таких, яких природа не обділила силою. Окрім, звичайно професора. Василь Коліушко був чи не єдиним молодим чоловіком у відділенні – якщо не брати до уваги хлопчину, котрого всі кликали Малий і якому від сили було років шістнадцять. Хлопчина не ходив на роботи, а залишався в бараку аж до того часу, як по нього приходили й везли до адміністрації. У відділенні здогадувались, що Малий стукач і що його основна задача – збирати інформацію щодо того, які розмови ведуться між зеками.

      Василя СКАЧАТЬ