Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ собі купив. Діряві на колінах штани, латана куфайка й облізла шапка перетворили колишнього професора престижного інституту на обідранця-селянина. У вузлі професор мав про всяк випадок своє професорське пальто, яке Антоніна запакувала в добротну валізу разом зі зміною білизни, рушником і плетеними шкарпетками. Валізу в професора забрали урки – на ній доволі зручно було грати в карти. Забрали також шкіряне півпальто, у якому, власне, він вийшов із дому, забрали й вовняні штани. Зі щедрої руки кинули дідкові куфайку і подерті галіфе. Професорське пальто Ілля Савич тримав на чорні дні, мовляв, може, там, куди їх везуть, аж занадто холодно, то пальто можна надіти на куфайку, або й куфайку зверху професорського пальта. На додачу до цього нереспектабельного гардеробу дідок був взутий у якісь постоли, обмотані поверху онучами. Ті онучі тримались купи, бо були перев’язані страпатими мотузками. Ілля Савич дивився на себе зверху донизу й намагався збагнути, як так хитнулась земля, що він оце опинився в іншому вимірі. Саме тоді до нього присікався Тимофій, бо його конче зацікавив вузол, зроблений із рушника, більш схожого на півскатертини. І саме тоді на захист остовпілого дідка став Покос.

      – Юрію Яковичу, я тут познайомився з прекрасною людиною, – торохкотів професор, сідаючи біля письменника на трохи вологу – чи то від поту, чи від дощу – підлогу теплушки. – Він співак. Я вас представлю. – І тут-таки закричав пискляво: – Товаришу тенор? Ви де? Я вас не бачу. Йдіть-но на звук.

      Оскільки відбувалось усе поночі, у вагоні було хоч око виколи, до того ж в’язні і вдень були всі на одне лице. І було їх аж так багато, що, аби когось пізнати, треба було кричати.

      До цих двох, проходячи повз тих, хто сидів і лежав на підлозі, оминаючи нари, припнуті посеред теплушки й біля стін її, щораз сипло шепочучи слова вибачення, підійшов співак – тенор Гнат Горлиця.

      Гнат Горлиця співав в Одеському оперному театрі. Спочатку співав у других складах, у хорі, де прийдеться. Але після пожежі в двадцять п’ятому, коли за рік відремонтували театр, його якось помітили й дали першу партію, з якою молодий тенор впорався на відмінно. Співав виключно провідні ролі Гнат недовго. Бо вже в тридцять третьому хтось настрочив донос, у якому йшлося про те, що саме Гнат Горлиця вісім років тому влаштував сумнозвісну пожежу. Гнат здогадувався, хто міг таке написати. Одна колега – артистка кордебалету, яка марно добивалась його прихильності, – могла на це піти. Хоча були й інші варіанти.

      – Це ж театр, – розмірковував уголос Гнат.

      Він був високий і широкоплечий, виглядав від сили років на двадцять п’ять, хоча за документами виявлялось, що йому аж на десять років більше. Гната ніякий біс не брав. Усі навколо позаростали бородами, а цей естет раз на три дні примудрявся бритися шматком скла, яке знайшов на підлозі теплушки, ще коли всіх завантажували всередину. Скоріш за все, скло було від розбитого віконечка. Під обрізану драпову шинель, яка СКАЧАТЬ