Сердечна терапія. Міла Іванцова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ око просканувало трьох чоловіків, двоє з яких однозначно були іноземцями. Не сказати, щоб Антоніна так мріяла розпрощатися з батьківщиною, її програма-мінімум такого пункту поки що не містила. Але мужчина для помсти мав бути не просто істотою чоловічої статі, це однозначно. Вочевидь, спогади про молоді роки, проведені з родиною за кордоном, де вона непогано почувалася в ролі дружини добре оплачуваного професора, і підштовхнули до розмови з Кірою, яка мала приятелів-іноземців і нерідко «виходила в люди». Кіра тоді двозначно усміхнулася, але питаннями не мордувала. А тут саме надійшли свята, а з ними й різні столичні заходи.

      Хоч і поглядала Антоніна на зарубіжних чоловіків, попиваючи вино і дослухаючись до розмов у цьому колі, та вже не раз ловила на собі зацікавлений погляд того третього. Він мав вигляд «нашого», але був досить імпозантний: високий на зріст, із сивим волоссям та дорогим годинником, що виглядав з-під манжети, коли чоловік підносив до губів келих. Несподівано її збентежило стримуване лукавство в його примружених очах, адже воно ніяк не відповідало мізансцені.

      Чоловік щоразу прискіпливо зупиняв погляд на представленій Кірою приятельці. Антоніна спочатку відчула здивування, потім її роздратувало його настирне розглядання, наче вона була експонатом цієї виставки, а не гостею. Усередині зародилося давно забуте хвилювання, адже чоловік цей зовсім не викликав відрази, швидше навпаки, хоч і був стовідсотково «made in Ukraine», що трохи розходилося з планами козирної помсти. Але він був єдиним, хто її тут дійсно бачив. Для інших вона, схоже, здавалася прозорою.

      Чоловік потягував вино, дослухався краєм вуха до розмов і вже не крадькома, а явно роздивлявся Антоніну з голови до ніг, відверто усміхаючись до неї. При цьому він не сказав ані слова. Антоніні це по-юнацьки нахабне розглядання видалося знайомим, баченим раніше. Їй раптом одночасно захотілося і розвернутися та піти, і почути його голос. Або опинитися з ним сам-на-сам і спитати, чого це він так витріщився. Чи не «витріщився», а якось більш культурно спитати, наприклад, чим вона могла викликати такий інтерес… Серце загупало частіше. Антоніна ковтнула вина і перевела погляд на стіл, роздивляючись художньо викладені нарізані фрукти.

      І раптом, ніби прочитавши її думки, той чоловік обійшов коло знайомих, що ґелґотали щось про мистецтво, Різдво, канікули, поїздки в гори та всіляке інше, наблизився з правого боку до Антоніни і взяв її за лікоть. У руці раптом затремтів бокал із вином, а він низьким голосом промовив їй на вухо:

      – Тоню, чи ти сліпа, чи видєлуєшся перед іноземцями? Хіба роки мене так спотворили? Але я ж тебе впізнав!

      Антоніна спочатку втупилася в келих, де хвилювалося гранатового кольору вино, потім повільно повернула голову до чоловіка, підвела погляд на його обличчя і побачила, як в очах незнайомця застрибали такі знайомі нахабні бісики.

      – Тарчинський, стерво, невже це ти?! − вирвалося в неї голосніше, ніж годилося б на пристойній вечірці, але СКАЧАТЬ