Сердечна терапія. Міла Іванцова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ яка мені різниця, що саме його тягне до тієї кривоногої тумбочки, коли він може раптом розвернутися й піти до неї?! Де гарантії, що за цим ліричним ретро вона йому теж не влаштує непоганого інтиму?

      Яна помовчала, пригадавши лукаві очі Соні, силует пана професора біля Ейфелевої вежі, та подумала, що й такий варіант розвитку подій не виключений, бо секс сексом, а коли холодно в хаті − самою фізіологією не зігрієшся. Вона вирішила поки не казати Антоніні, що пройшлася сайтом та вже уявляла собі учасників інтриги. Чи якоїсь поради чекала її гостя, чи просто замислилася, розглядаючи осад меленої кави на дні горнятка, але вона замовкла.

      Яна встала, підійшла до вікна, подивилася в темний уже двір, побачила відображену в склі постать Антоніни за столом і, не повертаючись, спитала:

      – Скажіть, а ви його взагалі кохаєте? Віддзеркалена у віконному склі постать повагом підняла голову й уважно подивилася Яні у спину.

      – Про любов, Яночко, я розмовляла з подружками років тридцять п’ять тому. Це наївно! А зараз… Зараз − він мені винен! − підвищила голос гостя. −Я віддала йому життя, народила та виростила сина! І я його нікуди не відпущу! Я не хочу доживати самотньою старою жінкою! Не віддам! Не знаю, як утримаю ситуацію, але… все залишиться, як було! І до того ж я йому помщуся!

      Жінки якийсь час помовчали. Антоніна швидко з’їла бутерброд, Яна долила собі та гості кави з пузатої металевої турки. Їй дуже хотілося спитати, навіщо ж Антоніна вже вдруге приходить до неї, коли й сама чітко розуміє, чого хоче, не стоїть же на роздоріжжі. Напевне, просто не знає, як саме зробити те, чого прагне. Але ж Яна таких порад не дає. Питання ледь не злетіло з її язика, як гостя раптом змінила тему розмови:

      – А як там ця жінка, що тоді увірвалась до вашого кабінету? Олександра, здається? Ви з нею бачитесь?

      – Так, Олександра. Вибачте, дійсно незручно вийшло, але вона хороша… Але я ж злягла, ось уже тиждень удома байдикую. А вона мені телефонувала, питала, як здоров’я, чи можна якось привести до мене її доньку, ту балерину. Вона, бач, дуже зацікавилась, що саме ми на заняттях робимо. Домовилися, що як вилікуюсь, то неодмінно і її чогось навчу. Щоправда, балерини зазвичай надто зайняті своїм фахом, щоб витрачати час на інше. Але якщо хоче… А чому ви спитали?

      – Та щось не йде вона мені з голови з її історією. Як подумаю, що їм довелося з дитиною пережити… То, може, й справді, мої проблеми − не проблеми? − Жінка зітхнула, потім знову рішуче ляснула долонею постолу і провадила іншим тоном: − Але я так з собою не дозволю!

      Яна саме вдихнула, щоб сказати щось обнадійливе, як Антоніна зненацька схрестила руки на столі, опустила на них голову і розридалася…

      Яна гладила її плече та зітхала. Це були не перші сльози, що їх приносили з собою відвідувачки. І щоразу звіряли щире, наболіле, не театральне. І хай які двозначні емоції викликала сповідь цієї загалом комфортно влаштованої жінки, її теж було шкода − мучиться людина, хоч СКАЧАТЬ