Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ який буде цим займатися.

      Я подумав, що, можливо, тут зберігалася пам’ять тисячоліть, а її в одну ніч – на попіл.

      Я пожалів, що не торкнувся цієї пам’яті тоді, коли вона ще жила.

      Я зовсім не здригнувся, коли Ян зойкнув і кинувся розгрібати хрусткі білувато-сиві могили книг. Ті зітхали, здіймаючись угору від одного його доторку, і, покрутившись вихорцями попелу, з ледь чутним тріском опускалися назад у товстенний шар смерті. Немов потривожені душі невинно загиблих.

      Та, котра звалася колись книжкою, випала з моїх рук.

      На небесному склепінні заскреготіло сонце – й охнула вслід йому земля. А значить, лихо не за горами…

      – Нема…

      – Чого нема? – якомога байдужіше перепитав я. Байдужість завжди вдавалася мені найкраще. А от щось інше… милосердя, скажімо, чи співчуття… з цим були проблеми…

      – Документів. Татових документів.

      А-а, всього лиш…

      – Він зберігав їх тут. Говорив, що тайники для того й існують, щоб їх грабувати, а тут, серед тисячі книжок, ніхто їх не знайде.

      Знайшли ж…

      – Вони були складені в одному великому конверті…

      У синьому такому, із червоною міткою на куті.

      – …і запечатані сургучем.

      А на сургучі – герб. Корона, балки і страусове пір’я довкола срібного собаки. Ну не можуть шляхтичі не ліпити свій герб на кожному папірчику!

      – Це ж треба, щоб пожежа почалася саме тут?!

      Отож-бо й воно. На диво розумні у вас пожежі. Самі починаються, та ще й точно знають, звідки починатися…

      Влетіла Марічка і, сплеснувши руками, заторохкотіла:

      – Приїхали, мій пане, а поважні які, як індики! Отой, що три тижні тому тут був, якогось головного з собою приволік і ще двох із фузіями.[18] А правда, допитувати будуть? Усіх, чи кого підозрюють?…

      «Головного» звали Філіп Залеський, був він не більше не менше, а австрійським намісником Галичини. Але його можна було не боятися. Увесь його занепокоєний вигляд говорив вам, що він переймається щонайперше благополуччям держави, а не вашою скромною персоною. Той, хто був тут три тижні тому, – бродівський комісар, чолов’яга з червоною пикою, настовбурченими вусами і напруженою складкою між бровами… Думати, мабуть, любив.

      А от третій, котрого вони із собою приволокли…

      Ми пройшли до вітальні, і поки тривали взаємні привітання, я акуратно повкладав у копи[19] те, що бачив, і дійшов висновку, що темна комірчина вуйка Фонся таки краща. Там таких-от хатраків[20] на дух не переносили. Замаскований під простого павука,[21] отой третій, із чорними очима, чорним волоссям і чорною борідкою, нагадував єзуїта, який дав обіцянку давити всяку нечисть до гробової дошки. Як таких тільки земля носить?

      Четвертий павук стояв на чатах біля дверей. Утікати було нікуди.

      – Отож, дорогий мій пане Губицький, я почну прямо, без зайвих слів, – розпочав СКАЧАТЬ