Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Лемберг. Під знаменами сонця - Анна Хома страница 4

Название: Лемберг. Під знаменами сонця

Автор: Анна Хома

Издательство:

Жанр: Историческая литература

Серия:

isbn: 978-966-14-7687-4,978-966-14-8439-8

isbn:

СКАЧАТЬ поцяткована чорними крапками – дрібками вугілля. Ним один жартун зарядив свій дробовик і вирішив перевірити винахід на хлопцеві, який пробігав неподалік. Постріл викликав бурю реготу. Жарт – не жарт, коли нема над ким посміятися…

      А виповнилося цьому відображенню двадцять три роки роки. І тільки такий, як Ян, міг не розгледіти в ньому чужинця.

      Ну ось, про вовка помовка! У двері затарабанили і пролунав бадьорий клич:

      – Ти спиш, Мар’яне? Вставай!

      У цьому палаці і плюнути не було де! А як тихо починався день!

      – Сплю. І дуже не люблю, коли мене будять.

      Це означало: ласкаво просимо, найясніший пане, заходьте, не кремпуйтеся. Саме так переклав мої слова Ян, ступаючи досередини і без зайвих церемоній витягуючи на світ Божий мій парадний стрій. Щасливий такий, зарум’янілий, захеканий… І з синьою смугою на шиї. Душили його старим облупленим ременем.

      – Що це означає? – спробував запротестувати я.

      – Їдемо на став! У Заліжці!

      Парадний стрій складався з латаної-перелатаної полотняної сорочки, шкіряної камізельки, брудно-сірої куртки на собачому хутрі і такого ж веселого кольору панталон зі сукна. Усі намагання Яна поправити жалюгідний стан мого гардеробу в мені тільки підсилювали ніжні почуття до останнього.

      Уявіть тепер, як боляче мені було побачити свою рідну одежинку недбало розкиданою по ліжку.

      – Я дуже перепрошую, але пан, певно, забув, що на час мого перебування тут передав цю кімнату в повне моє розпорядження?

      Коли хотів, я міг бути люб’язним до нудоти.

      Ян, вилазячи з-під ліжка з чобітьми в руках, справедливо оцінив цей мій талант і відповів не менш люб’язно:

      – Маєш бути готовий за три хвилини.

      Чи мав я вибір?

      …Цього ранку ми вирушили до нашого південного сусіда, позаяк із західним розсварилися вчора остаточно і безповоротно.

      Треба сказати, володіння графа Володимира Дідушицького вражали розмірами і багатством кожного, хто мав необережність порахувати морги його землі, кількість його палаців і, звісно, усе те золото, яке стікалося до нього широкими ріками з трьох неозорих імперій: нашої, Пруської та Російської. Виходило за підрахунками наших арифметорів, які спали й бачили це багатство в себе в кишенях, більше семи мільйонів золотих ринських![10] Подейкували, що ще не родився на Галичині поляк, багатший за цього графа. Вдало одружувалися у його роді, ой як вдало, на відміну від декого.

      Особливо завзяті з моїх спільників не тільки в думках марили, а й наяву кидали ласі погляди на резиденцію Дідушицьких на вулиці Курковій.[11] На балях там не раз лунала пісенька про пеняцького пана, який має хатинку в столичному королівському місті. Але сторожа в тій хатинці була така, що цісарю і не снилася!

      А Пеняки – он вони, рукою подати. Найбагатше, між іншим, з усіх його сіл. І, як переказували люди, там і охорони було менше, та й сам граф приїздив сюди не так уже СКАЧАТЬ



<p>10</p>

Золотий ринський – грошова одиниця в Австро-Угорщині, назва похідна від «золотий рейнський», тобто гульден.

<p>11</p>

Вулиця Куркова – теперішня вулиця Лисенка (тут і далі – у Львові).