Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зітхнув. Через те, що можна було забути на якийсь час про історію його роду, і через те, що відкрилося моїм очам…

      Палац його світлості графа Дідушицького! Одна опора тутешньої бічної брами, що вела до фільварку,[12] коштувала дорожче від льокалю[13] вуйка Фонся, узятого разом з нами, меблями, посудом, відвідувачами і котом Струделем!

      На вершині пагорба, у неймовірному ландшафтному парку з доріжками, ліхтарями, альтанками, озерцями, гірками і водоспадиками, стояв найбільший палац Галичини. Якби мене Фонсьо не натренував завжди поводитися відповідно до ситуації, я б заплакав.

      Величезна кам’яниця на два поверхи, з мансардним дахом, двома бічними крилами, в одному з яких уміщалася ціла каплиця, і стількома фігурами на фронтоні, що я змучився рахувати, – ця розкішна хатинка наблизилася до нас і запишнена стала на сходах фігурою свого управителя, слава Богу, не кам’яною!

      Ян пояснив причину нашого приїзду і відмовився від запрошення вшанувати своєю присутністю головну хатинку пеняцького пана. Йому було не до того, а я втішився, що не побачу всієї краси зсередини. Зблизька. На відстані витягнутої руки. Бо рука може здригнутися і ненароком поцупити те, що погано лежить.

      Удалині в зе́лені губилися ряди стаєнь для коней, манеж, дровітні, різні служби[14] і… фігура Святого Яна Непомука, якому мають молитися на роздоріжжях усі подорожні, щоб їхня дорога була щасливою. Діва Марія біля палацової каплиці сумно схиляла свою голову.

      Я скочив на коня і пропустив попередження повз вуха…

      Погода зіпсувалася. Став у Заліжцях – безмежний, схожий на море, яке я бачив тільки на картинах, – зустрів нас сталево-сірою водою, сивою мжичкою і великими хвилями, які змінювали свій напрямок залежно від вітру. Наче підсміювалися над нами: спробуй, наздожени…

      Не терпів я мжичок майже так само, як розкішних світлиць. Серед тих і інших дуже легко, заґавившись, нарватися на ворога.

      Але я вже згадував, що Ян був диким і, по-моєму, не помічав загрозливого плюскоту води.

      – Ось побачиш, – загорлав він мені на вухо, намагаючись перекричати вітер, – незабаром я переплюну найпрудкішу рибу в цій калюжі!

      – Усім панам і їм подібній тварі в таку погоду треба сидіти дома, – пробурмотів я. І ніби тихо, а почули.

      – І тебе переплюну, Томо невіруючий!

      Я передумав відповідати. І взагалі передумав сюди їхати. Головне – вчасно.

      Ми зупинилися край берега. Ні, сьогодні я у воду не полізу! Лізь сам, відважний ти мій, а я… я посторожу коників.

      – Тепла, – повідомив Ян, зануривши пальці в стрімку безбарвну хвилю.

      Дякую! Я зіщулився і підняв комір куртки. Ми якось тутечки переб’ємося, з кониками і камінчиками.

      Та він уже роздягнувся, залишившись в одних підштаниках і з золотим медальйоном на шиї. Я негайно вп’явся поглядом у найближчий валун, ніби той міг мене врятувати.

      – Знаю, СКАЧАТЬ