Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ скажімо…

      – Щось, що б підтверджувало право вашого батька на цей маєток. Щось, що б неспростовно довело, що ваш батько і Анджей Губицький – одна і та ж особа. Можливо, є якісь папери…

      – Папери? – Януш аж підскочив на тендітному диванчику з вигнутими ніжками. Я на такі боявся навіть сідати. – Вони були, але… У нас сталася пожежа…

      – От-от, – закивав головою перевдягнутий директор поліції, і намісник знову з сумом поглянув на нього. – Коли наші колеги отримали повідомлення про цю пожежу… Бачите, підпал – це дуже вигідно. Мовляв, усе було, та загуло…

      – Підпал?… Хвилиночку!

      Ну, нарешті, бо скоро в мене щелепи зведе від посмішки…

      Януш знову підвівся, цього разу впевнено та гордовито, і, дивлячись згори вниз на гостей, гулко відкарбував:

      – Ви забуваєтеся, панове! Нікому ще не вдалося заплямити чесного імені мого батька й моєї матері, і не вам це зробити…

      Привиділось мені, чи направду поліціянт сяйнув йому у відповідь теплою задушевною усмішкою! Мені жоден із їхньої братії так не усміхався, тому я не квапився стирати з фізіономії розмазане там блаженство. І правильно робив.

      – Я знаю, пане Губицький, що, без сумніву, маю справу з людиною шляхетною. Прошу вибачити нам нашу зухвалість, його світлість уже пояснив, що ми не маємо до вас особисто ніяких претензій. Але ви самі могли опинитися на гачку риболова…

      Він повернувся до мене. І більше не усміхався. Приїхали.

      – Я вас слухаю, пане… е-е…

      Це я так до нього звернувся. Веселим, жвавим голосочком. Хоч пісню затягуй…

      – Перепрошую, що забув…

      – Вальтер. Альберт Вальтер. Якщо не помиляюся, пан комісар уже брав у вас свідчення про жахливі події в Бродівському лісі… три тижні тому. Вас знайшли на місці злочину біля двох трупів і напівживого пана Губицького. Нагадайте мені ваше ім’я.

      – Мар’ян Небродович, – шанобливо вклонився я йому, щиро відплачуючи тією ж монетою. Ми обидва знали, що тільки бовдури в цьому світі звуться справжніми іменами, та ще й за це ім’я ладні горлянку перегризти. Нам обом було зовсім неважко зректися своїх імен заради важливіших справ.

      – Де ви були в ніч, коли сталася пожежа?

      Ні, пісеньками від нього не відмажешся.

      – Пане Вальтер, Мар’ян першим помітив вогонь і першим кинувся гасити, – встромив свого носа в розмову двох гавруків[24] наївний Януш.

      Ех, Янеку-Янеку, не знаєш ти життя!

      – Серйозно? Першим? – слизькі чорні очі дивилися зовсім не насмішкувато і далебі не сердито. Вони просто дивилися на мене, і я вже бачив стовп кари й той цоколь, на який впаде моя голова під улюлюкання жителів мого міста… Хоча… Так, здається, карали тільки шляхтичів. Таких, як я, вішали… – Ваша кімната на другому поверсі в кінці галереї?

      Усе рознюхав, падлюка, – лайнувся СКАЧАТЬ