Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що він начебто викрав мого брата. Дивно, але батько згадував про нього, як про найкращого свого друга… Але і він загинув. Давно.

      Завжди сідайте за колом світла. Особливо, якщо погано володієте собою. І здригаєтеся від найневинніших слів.

      – Усі померли або не хочуть мене знати. Я один залишився… Але, Мар’яне, невже ти вважаєш, що я пішов би зараз до когось із них з простягнутою рукою: прихистіть мене, Бога ради, мені, бачте, нема де жити. А чого раптом? Ну, знаєте, я син убивці!

      Вогонь зметнувся золотим розсипом іскор і обпік темноту. Але та, не гаючись, відомстила, викравши кинуте в неї пекуче золото. Іскри канули в нікуди.

      – О, я вже бачу, як мої сусіди з усім своїм виводком зберуться завтра на прогулянку біля мого дому. Та вони шиї собі позвертають! Дивіться, дивіться, це ведуть бувшого дідича Накваші, і ніякий він не пан Губицький, пам’ятаєте, гоголем ходив, знати нас не хотів, а тепер плететься, як підбитий пес. У землю дивиться, а земля не його – крадена! Треба буде розказати знайомим, якого ми мали сусіда…

      Ох уже ці дворяни! Їх роблять убогими, а вони скиглять над зганьбленою честю.

      – Зв’яжися з адвокатами. Усе це тільки їхні припущення.

      – Які адвокати? Я говорю про завтрашній день. Що я буду робити завтра, Мар’яне?! Челядь за моєю спиною буде змішувати імена батька і матері з брудом, а я навіть не матиму права їх захистити! А мій опікун? Та він першим потре руки від задоволення… Що я скажу їм усім завтра? Що мій тато був одним з найдостойніших мужів на світі? А моя мати – найшляхетнішою у світі жінкою?

      Із цими останніми твердженнями я міг би посперечатися, але хто тут мене питав?

      – Та вони мене засміють! Ні, я не подарую їм такого задоволення. Я не стану посміховиськом для публіки… Я знаю, що мені робити.

      Він замовк, а темнота подивилася на мене підступно і холодно. Якимось незбагненним чином збувалося все, чого я хотів.

      – Мені просто зараз розчулитися чи почекати до завтра?

      – Завтра не буде.

      – Чудово. Як говорив один мій знайомий: цвинтар без тебе був би порожній.

      – Це краще, ніж безчестя!

      А що я казав!

      – Послухай, Яне, – раптом почав я, – життя не закінчується, коли приходить біль. Життя закінчується, коли ніщо вже не болить.

      – Ти не зупиниш мене, Мар’яне. Але, бачить Бог, я вдячний тобі. Хоча б за те, що ти намагаєшся це зробити.

      Я й сам не припускав, що буду коли-небудь сидіти перед каміном і відговорювати Яна Губицького, сина Анджея Губицького, пустити собі кулю в скроню.

      – Ніколи не відмовляю людей від дурниць. Невдячна це справа, – спокійненько так промовив я. А чого хвилюватися?

      Януш так не вважав. Він відкрив рот, закрив його, знову відкрив і нарешті вичавив із себе:

      – І що?…

      – Допустимо, знайдеться спосіб СКАЧАТЬ