Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прутиком в руках – геть чисто, як наш панич, бувало, ходить. Прийшов він до Бога і почав жалітися на людей, мовляв, святого Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують…»[202]

      – Е, діду, ви таке говорите! Тож Касіян преподобний, він же святий, він з чортами боровся. Від Ликери Походенчихи, що в чорницях була, я чув таку казку:

      «Святий Касіян цілих три роки сидить над чортом і б'є його по голові молотом. Б'є його на те, щоб не мав нечистий часу обдумати свої пляни на людську згубу. Б'є чорта Касіян день-у-день і не дає йому спам'ятатися. Цю роботу Преподобний лишає тільки в день своїх іменин – один раз на чотири роки, тоді він іде до церкви і молиться Богові, щоб Бог дав йому більше сили в боротьбі з нечистим. З церкви Касіян повертається тоді, коли вже починає світати – цілу ніч молиться. А як з церкви прийде, то знову береться за своє діло: молота в руки і – чорта по голові!.. В той час, коли преподобний Касіян молиться Богові, чорт вільний. Він вилазить із безодні на поверхню землі, і все, на що він подивиться, гине. Подивиться на худобу – здихає, подивиться на людей – мруть люди, подивиться на поля – все сохне, все гине від очей нечистого. Ось чому на Касіянів день не можна з хати виходити саме тоді, як розвидняється…»

      Отже, не всі народні легенди зображують преподобного Касіяна таким страшним. Оповідання Ликери Походенчихи, що за молодих літ була в манастирі, як бачимо, малює Касіяна справжнім святим, який бореться з нечистою силою.

      Цікаво, що Тиміш С – ко – людина вже понад шостий десяток – вислухав переказне мною оповідання колишньої черниці, махнув рукою і сказав: «Е, на світі всякі казки є – всіх не переслухаєш!»[203]

      «Явдохи»

      Першого березня за старим стилем, а 14-го за новим – це день преподобної мучениці Євдокії, або, як селяни кажуть, «Явдохи». Згідно з народньою традицією – це перший день весни. В цей день бабак[204] прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. А ховрашок[205] тільки перевернеться на другий бік.

      В цей день – так вірили наші селяни – повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, – повчала колись мати свого малолітнього сина, – то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» – це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».

      Дитина, що її обличчя всіяне веснянками, що інакше звуться ще ластовинням, побачивши ластівку в цей день, гукає: «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!» Після цього біжить умиватися «весняною» водою – «щоб ластовиння не було».

      Господиня, побачивши вперше ластівку в цей день, бере в жменю грудку землі, кидає на грядку і каже: «Кріп сію!» На тому місці ніби повинен вирости кріп.

      «Ластівки вилітають – погоду обіцяють!» – каже народня приповідка. Господарі, що вже думають про посіви ранніх ярих зернових культур, по ластівках угадують погоду: «стеляться» ластівки СКАЧАТЬ