Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай страница 56
Якщо дівчина побачить вперше на весні бусла літаючим, то це знак, що вона буде все літо веселитися; якщо побачить, що бусел ходить або стоїть на ногах, то не матиме великого успіху в своєму дівуванні ціле літо. Найгіршою прикметою для дівчини є те, якщо вона побачить вперше на весні сидячого бусла: «сидітиме ще довго в дівках».[194]
«… Як були ми ще дітьми, то навесні, бувало, побачимо лелеку, коли вона летить і головою крутить – то в один бік, то в другий: свого гнізда шукає. Ми махаємо руками і кричимо їй: «Лелеко, лелеко, – до осени далеко, а де твої яйця?!» – А вона ніби відповідає нам: «На бару!» – Тоді кожен з нас кричить: «Я яєчка заберу, а кубельце потовчу!» – Буває так, що птах почне кружляти вгорі над нами: літає колами, а нам здається, що це він нас просить, щоб ми його яєць не брали…»[195]
На Херсонщині діти, побачивши навесні чорногуза, співають (точніше – вигукують) пісеньку:
Чорногузу, дядьку,
Зроби мені хатку
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!
А на Київщині про чорногуза і горобця співають жартівливу пісеньку:
А горобець впився, з чорногузом бився,
Як ударив чорногуза, чорногуз звалився![196]
На Чернігівщині, якщо хочуть висловити співчуття нещасливому мандрівникові, то кажуть: «Облітав, сердега, море й землю, як лелека!»[197]
В середній смузі України маленька жвава пташка ремез[198] перша починає вити навесні своє гніздо. На Київщині селяни кажуть, що саме в день Обретіння, коли інші птахи тільки починають летіти з вирію, ремез уже в'є своє гніздо-рукавичку. Ремезова «рукавичка» звичайно висить на тоненькій галузці верболозу, що похилився над водою: річкою або ставком.
Навесні дівчата співають про ремеза таку пісню:
Ой, ремезе, ремезоньку,
Не вий гнізда на льодонку;
Буде льодок розтавати,
Твоє гніздо забирати.
Увий собі в темнім лісі,
В темнім лісі, на орісі:
Будуть оріх оббирати,
Твоє гніздо оглядати…
Ось так дівчата радять ремезові горіх, а потім явір і сосну, але в кожнім дереві знаходять якусь невигоду, і нарешті радять таке:
Увий собі у дівиці,
У дівиці, у світлиці,
Там їй будеш приспівати,
Будеш її звеселяти…[199]
Цими словами пісня робить натяк на тих дівчат, що зустрічають весну самітними, без пари, їх – мовляв – немає кому розважати, то хай хоч ремез потішить засмучених дівчат своєю піснею.
Пісня про ремеза імовірно була колись дівочою веснянкою, а в пізніші часи перейшла до різдвяного циклу як величальна СКАЧАТЬ
Записано в селі Олександрівці, Хмельницького району на Вінниччині. У М. Номиса («Укр. приказки, присл. и таке инше», стор. 7) до цього звичаю є така примітка: «Примовляє дітвора на Благовіщення, показуючи буслеві свячені хлібці».
В селі Кордишівці на Вінниччині.
З оповідань Свирида Галушки. Між іншим, слід відмітити, що чорногуз не видає ніяких звуків, крім хрипкого шипіння; але своїм довгим дзьобом він досить голосно і виразно стукотить.
Чубинський. Т. V., стор. 1124.
Б. Грінченко. Словник, т. II, 1907.
Потебня, а за ним і М. Грушевський в пісні про ремеза вбачають паралелю до парубка, якому радять в одній з різдвяних колядок не ставити світлоньки ні у кого, тільки у милої. Див. М. Грушевський. «Історія української літератури», ч. 1., Київ – Львів, 1923. Стор. 167.