Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – гріх! Селяни говорили: «Хто запряже воли в лютневу п'ятницю, то в того або воли подохнуть, або руки відсохнуть!»

      Господині, бувало, не прядуть починків і не шиють сорочок у кожну п'ятницю лютого місяця – «щоб коноплі родили».

      День преподобного Льва

      Четвертого березня – день преподобного Льва. На Лівобережжі та на Київщині було колись повір'я: якщо хворий вночі перед цим днем побачить на небі падаючу зірку, то він у цьому році помре. До такого хворого, як до приреченого, сходилися всі рідні та знайомі прощатися. «Бо то його зірка з неба впала і вона з собою душу забере!» – говорили селяни.

      Проте віра ця не була надто міцною, бо існувало багато оповідань, що заперечували віщування падаючої зірки, наприклад, таке:

      «Був у нашому селі дід Мокій, здоровий, кремезний – дуб, а не чоловік! А як було йому п'ятдесят років, то схопило його за живіт – соняшниці напали чи там що… Лежав на лаві і стогнав. Було це саме на преподобного Льва, а ніч була місячна, гарна… І ось тоді побачив Мокій, що зірка з неба впала. Перелякався чоловік: схопився з лави, крику наробив… Діти, жінка – всі посхоплювались. «Що таке, що сталося?» – питають. Жінка його вже хреститися почала – думала: «Нечистий чоловікові приснився». А як почула про зірку, то й заголосила: «І на кого ти мене покидаєш?» – А Мокій з того переляку і про хворобу забув, болячку – як рукою зняло!.. «Хай йому біс, – казав, – не буду більше хворіти». І не хворів. Ще п'ятдесят літ після того жив – два дні за сто літ перетягнув, а хворим не був… Тільки вже як помирав, то ліг на лаві і сказав жінці: «Затули вікно, Горпино, рядиною, хай своєї зірки не бачитиму, як падатиме з неба». Таке було…»[173]

      Віра в падаючу зірку не скрізь однакова. Так на Поділлі про падаючу зірку розповідають таку легенду:

      «Зірки – це Божі свічі на небі. Диявол чи то, пак, дідько по-нашому хоче, щоб і його свіча горіла разом з Божими. Як тільки той янгол, що свічі пильнує, кудись відвернеться, дідько – тиць та й поставить свою свічку. Але вона довго не горить, бо янгол ходить і оглядає, чи добре свічі горять, – побачить чортову свічку та й скидає її додолу, і ото ми бачимо, як вона падає».[174]

      «Обретіння»[175]

      Свято знайдення голови Івана Хрестителя або «обретіння» стало в народі святом «обертіння». В цей день «чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирію». «Обертаються до нас головами, збираються летіти до нас». «Діти – від хліба, а птахи – до гнізд».[176] «На обретіння прилітають з вирію птахи; це святий Іван чудом своєї голови повертає їх назад додому».[177]

      В цей час і справді відбувається масовий приліт пернастих гостей. Першим прилітає жайворонок[178] – справжній благовісник весни в Україні. Він з'являється на наших полях тоді, як сніг ще лежить на горбках і долинах, але весна вже з кожним днем, з кожною годиною все певніше перемагає зиму.

      В СКАЧАТЬ