Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ремісників та селян, що пізніше зробилися спадкоємцями перших освічених вертепників.

      Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю Ірода, а після смерти такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже, починається народньо-побутова інтермедія – друга частина вертепу.

«Народня» частина вертепу

      Як уже сказано, друга частина – витвір самого народу. В цій частині вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп був створений. Так у Сокиренському вертепі ми бачимо побут XVIII століття, тоді як Батуринський вертеп змальовує нам кінець ХІХ-го століття, а вертеп, записаний у Хоролі, дає нам яскраву картину 20-их років нашого століття.

      Перш за все скажемо про одяг дійових осіб. У Сокиренському вертепі всі жінки мають на собі плахту, запаску, карсетку та білі вишиті сорочки. Дівчина має заплетені коси і стрічки на голові, а «баба» та Климова жінка – очіпки. Навіть Рахіль в описі Ґалаґана виступає в одязі української молодиці. Запорожець – у повному одязі тогочасного козака-запорожця. На обох пастухах, Климові, школяреві, дякові – на всіх ми пізнаємо одяги другої половини XVIII століття.

      У Батуринському вертепі, що відноситься до кінця ХІХ-го століття, ми бачимо вже дещо змінений одяг дійових осіб. В IV сцені II частини читаємо таке: «На сцену з'являється багато різноманітних фігур: генерали, офіцери, солдати, купці, козаки, селяни та пани – всі в одягах останнього часу»[89] – тобто 1899-го року, коли був записаний вертеп. Зрозуміла річ, що одяг кінця ХІХ-го століття багато чим відрізнявся від одягу часів козаччини.

      У Хорольському вертепі ляльки одягнені так, що «коли ці ляльки поставити поруч, то вони викликають спогади про 1918 рік».[90]

      Тепер перейдемо до дії персонажів. Як відомо, у XVIII-му столітті, а особливо після поразки під Полтавою року 1709, на Україні були «постої» російських військ, що дуже допікали нашому населенню. Хоч населення москалями було незадоволене, все ж у Сокиренському вертепі ми не зустрічаємо такого гостро негативного ставлення персонажів до москаля, як до поляка. Це, очевидно, тому, що москалі, як окупанти України, могли контролювати публічні виступи. Крім того, відогравали тут певну ролю і віроісповідні мотиви.

      Негативне ставлення Запорожця до поляків (а тому й до «католиків», під якими розумілися «ляхи») – річ самозрозуміла. Текст Сокиренського вертепу, як про це вже згадувалось, був записаний у році 1770-му лише через два роки після вибуху великого повстання населення Правобережної України проти поляків. Це був час, коли на Україні виникло прокляття: «Щоб тебе свята Кодма не минула!»[91] Тоді ж в Умані, як говорить переказ, виникла і приказка: «Лях і москаль на один копил шиті!»[92]

      Дивує нас брутальне ставлення Запорожця до «попа» – священика. Адже ж київські бурсаки – імовірні автори і безсумнівні виконавці Сокиренського СКАЧАТЬ