Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай страница 26
Спасибі тобі, пане господарю,
Що звелів нам колядувати.
Вимітай двори, застеляй столи,
Буде до тебе три гості разом, усі за разом:
Перший гість – ясне сонце,
Другий гість – ясен місяць,
А третій гість та дрібний дощик.
Як похвалиться ясне сонце:
«Як я ізійду рано в неділю, то зрадується
Увесь мир хрещений та ще й народжений».
Як похвалиться ясен місяць:
«Як я ізійду рано звечора, то зрадується
Риба-щука в морі, а козак в дорозі».
Як похвалиться дрібний дощик:
«Як я упаду тричі на мая, то зрадується
Жито, пшениця, усяка пашниця».[61]
Подібну колядку знаходимо і в збірнику В. Гнатюка:
«Ой, я вас прошу, три товариші,
Ой, я вас прошу, на що ми Біг дав,
Ой, я вас прошу, їжте та пийте!»
Вихвалює ся перший товариш,
Перший товариш – ясний місячик:
«Ой, як я зійду звечора пізно,
Ой, я освічу гори-долини,
Гори-долини господаренька!»
Вихвалює ся другий товариш,
Другий товариш – світлоє сонце:
«Як же я зійду в неділю рано,
Я обігрію гори-долини,
Гори-долини, темні лісове,
Темні лісове, чистое поле».
Вихвалює ся третій товариш,
Третій товариш – сам Біг небесний:
«Як же я спущу дрібного дожджу,
Зрадує ми ся весь мирний світок…»
Колядковий герой (звичайно, це буває парубок) називає місяць своїм батьком, зірницю – матір'ю, а сонце – братом:
В мене батенько ясен місяченько,
В мене матінка ясна зіронька,
В мене братенько ясне сонечко…[62]
Крім того, в цій групі колядок вже помітний вплив християнських елементів на пережитки поганського світогляду. В наслідок цього впливу мітичні образи заміняються християнськими святими. В одній з колядок цього типу святі трубачі голосом своїх труб викликають зміни в природі:
В святого Дмитра труба із срібла,
В святого Юра труба із тура.
А як затрубив ще й святий Дмитро,
То й покрив зимков всі гори біло.
Святий Юрій як се затрубив,
Всю кригу розбив, дерева розцвив…[63]
До цієї ж групи належать також такі колядки, в яких оспівується герой, що наміряється стріляти на змія, сокола чи оленя, але не вбиває своєї жертви, бо вона випрошується у нього, обіцяючи багаті дарунки або поміч при сватанні дівчини. Одну з кращих колядок цього типу записав Іван Франко у селі Нагуєвичі коло Дрогобича. Ось вона:
Стоїть яворець тонкий, високий,
– Гей, дай Боже!
Тонкий, високий, в корінь глибокий.
А в коріненьку чорні куноньки,
А в середині ярі пчівоньки,[64]
А на вершечку сив соколенько.
Сив соколенько гнізденце си в'є,
Гнізденце СКАЧАТЬ
Записано від Марії Кудлань у селі Вороновиці на Вінниччині, жінки понад п'ятдесят років.
М. Грушевський. «Іст. укр. літератури». Том. І. Київ – Львів, 1923. Стор. 206.
Ф. Колесса. Львів, 1938. Стор. 168.
Бджілоньки.