Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай страница 28

Название: Звичаї нашого народу

Автор: Олекса Воропай

Издательство:

Жанр: История

Серия:

isbn: 978-966-03-4397-9

isbn:

СКАЧАТЬ подарок – золотий перстень,

      Другий подарок – зелена сукня,

      Третій подарок – перлова нитка.

      Золотий перстень, як огонь, сяє,

      Перлова нитка голову об'єзує…[75]

      Ці колядки своєю символікою нагадують весільні пісні, до яких вони наближаються ще й характером величання.

      Типовим зразком «любовної» колядки є така величальна пісня, в якій підкреслюється перевага милої або милого перед батьком, матір'ю, сестрою або братом. Такі колядки звичайно будуються за постійною схемою, а саме: дівчина чи парубок – в залежності від того, кому співається колядка – знаходиться в скруті і потребує допомоги. І цю допомогу не може подати ні батько, ні мати, ні сестра, ні брат – тільки мила (милий). Найчастіше оспівуються такі ситуації: дівчина топиться в Дунаї, і ніхто її врятувати не може, рятує її тільки милий; козак просить викупу з неволі – викуп приходить від милої; дівчина загубила золотий перстень – всі шукали, але ніхто не знайшов, лише милий, і з низьким поклоном повернув його дівчині.

      В нижче наведеному прикладі – ситуація найпростіша: дівчина нікому не хоче кинути яблуко, бо береже його для милого:

      За воротами на муравоньці

      Зеленій, зеленій,

      Яблунь червоні, ябка зрадила.

      Там дівчина яблука вержить;

      Вийшов до неї батенько єї:

      – Ой, доню-душко, звержи яблушко!

      – Ні, вам не звержу, бо милому держу!

      Далі в колядці співається, що приходить до дівчини мати, сестра, брат, але всім вона відповідає те саме:

Тобі не звержу, бо милому держу…

      Нарешті приходить милий:

      – Мила душко, звержи яблушко!

      – Ой, тобі звержу, бож тобі держу![76]

      Від сивої давнини в Україні існує повір'я, що золотисто-зелене пір'я павича приносять щастя в коханні.[77] Колись дівчата вплітали пір'я павича у свої весільні вінки. Цей звичай оспіваний в колядці, яку мені пощастило записати в одному з таборів у Німеччині:

      По горі, горі павоньки ходять,

      Ой, дай Боже, по горі, горі.

      За ними ходить ґречная панна,

      Ой, дай Боже, ґречная панна.

      Ґречная панна, панна Оксана,

      Ой, дай Боже, панна Оксана.

      Ой, ходить, ходить і пір'єчко збирає,

      Ой, дай Боже, пір'єчко збирає.

      Пір'єчко збирає, у рукав складає,

      Ой, дай Боже, у рукав складає.

      З рукава бере, на столи кладе,

      Ой, дай Боже, на столи кладе.

      З столика бере, виночок вине,

      Ой, дай Боже, виночок вине.

      Виночок вине, на голівку кладе,

      Ой, дай Боже, на голівку кладе.

      Та звилися буйниї вітри,

      Занесли вінець на синєє море,

      А там три рабалки рибу ловили,

      Ой, дай Боже, рибу ловили.

      Рибу ловили, вінець зловили,

      Ой, дай Боже, вінець зловили.

      «Та що ж нам буде та й за перейми?

      Ой, дай Боже, та й за перейми?»

      Першому буде шовковая хустка,

      Ой, дай Боже, шовковая хустка.

      Другому буде золотий перстень,

      Ой, дай Боже, золотий перстень.

      Третьому СКАЧАТЬ



<p>75</p>

Там же. Стор. 23.

<p>76</p>

Записано від Марії Баран, що походить з села Паушівка біля Бучача (Галичина).

<p>77</p>

Цікаво, що в Баварії – навпаки: павич – символ нещастя.