Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай страница 23

Название: Звичаї нашого народу

Автор: Олекса Воропай

Издательство:

Жанр: История

Серия:

isbn: 978-966-03-4397-9

isbn:

СКАЧАТЬ (або «скам'ї»), заставленого золотим посудом, білими калачами, винами, пивами та медами:

      А в цього пана скам'я застлана,

      Та на тій скам'ї три кубки стоять:

      В першому кубці медок-солодок,

      В другому кубці – кріпкеє пиво,

      В третьому кубці – зелене вино.

      Медок-солодок для пана того,

      Кріпкеє пиво для жінки його,

      Зелене вино для його діток.

      У господаря, як співається в колядках, кедрові двори, ковані скрині, наповнені добром, незліченні стада коней, череди волів та отари овець – скрізь велике багатство, від Бога милість, а від людей шана. У дворі господаря зупиняється небесна зоря, бо «на його дворі та в його хаті дві радості є»:

      Ішов, перейшов місяць по небу

      Та й зустрівся місяць з ясною зорею:

      – Ой, зоре, зоре! де в Бога була?

      Де в Бога була, де маєш стати?

      – Де маю стати? У пана Івана,

      У пана Івана та на його дворі,

      Та на його дворі, та у його хаті.

      А у його хаті дві радості є:

      Перша радість – сина женити;

      Друга радість – дочку оддавати;

      Сина женити – молодця Миколу;

      Дочку оддавати – молоду Наталку;

      Бувай же здоров, молодий Миколо,

      Та не сам з собою, з отцем і з матінкою,

      Із милим Богом, ізо всім родом,

      Icy сом Христом, Святим Рождеством.[48]

      Господиня в колядках та в щедрівках – це уособлення тихого і мирного родинного життя; вона гарна, спокійна і найкраща в світі жінка, живе серед достатку й розкоші, дає всьому лад і сама виконує деякі роботи: пряде золоті нитки, шиє для чоловіка сорочку, вишиває золоті ризи, біль білить, будить челядь і виряджає її до роботи. Найбільше господиня шанує свого чоловіка, вона не дзвонить ключами, щоб його не збудити. Нарешті господиня вбирається в пишну одежу і кількома возами їде до церкви, де перед нею двері самі відчинились, як ось у цій колядці, що записана в Буковині:

      Гой, знати, знати, хто господиня:

      В неї в світлиці, як в веселиці,

      В неї челядка у золоті ходить,

      У золоті ходить, у добрі бродить,

      У неї вози все кованиї,

      У возах коні все ворониї:

      Рано в неділю до церкви їде.

      Гой, на перший віз лиш світло клала,

      А на другий віз проскури клала,

      А на третій віз сама сідала.

      Приїхала ж вона перед світлий двір,

      Перед світлий двір, перед Божий дім:

      Самі ся двери та й отворили,

      Всі ся єй святі та й уклонили,

      Саме ся світло позажигало,

      Самі ся книги та й розчитали:

      На райських дверях сам Господь стоїть.

      Сам Господь стоїть, три служби служить

      В своїй святині за господиню,

      За господиню, на ім'я Ялину,

      За єй цілий дім, на здоров'я всім![49]

      Так оспівуються колядниками господар і господиня, поставлені величальною піснею в ідеальне, вимріяне щастя і багатство. Ідеалізація хліборобського побуту в окремих колядках доходить кульмінаційної точки. В гіперболічних величаннях СКАЧАТЬ



<p>48</p>

«Обычаи, повЪрья, кухня и напитки малороссіянь. Извлечено изъ нынЪшняго быта и составлено Николаемъ Маркевичемъ». Кіевь, 1860. Стор. 23.

<p>49</p>

«Народный пъсни Галицкой и Угорской Руси, собр. Я. Ф. Головацкимъ», 1878 р. Стор. 545–546.