Пів’яблука. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і далі працювала у газеті, хоча вже була впевнена – незабаром у її житті відбудуться зміни. Уява малювала журнал, глянцевий, про неординарних людей для неординарного читача. Назва його точно передавала б зміст – «Цікаво жити». Не маючи жодного варіанту щодо фінансування проекту, протягом кількох місяців після роботи й у вихідні Галя завзято готувала ґрунт для майбутнього видання. Завела два грубі блокноти. В одному записувала ціни на оренду приміщень, друкарські послуги в різних друкарнях, тези розмов із фахівцями: друкарями, комп’ютерниками, дизайнерами, розповсюджувачами, їхні поради…

      Другий блокнот розпухав від ідей. Зміст журналу – ось що буде найважливішим, усе в ньому буде новим, неординарним, не таким, як у журналах, подібних між собою як брати та сестри. Галя прокидалася вночі від думок, вибиралася з-під ковдри, записувала на кухні у блокнот зрозумілі тільки їй ключові слова, що означали майбутні рубрики, теми, напрями. Зранку знаходила ці записки самій собі:

«Цитатник.Аукціон речей.Втрачена можливість.Моя країна – це я».

      І згадувала нічні ідеї.

      Чоловік мовчки спостерігав за її бурхливою діяльністю.

      Якось вона сказала Вікторові: якщо зробити такий журнал, як я придумала, це буде класний бізнес і прибуткова справа.

      Він запитав, чи вона знає про те, скільки вітчизняних журналів змушено закрилися саме з протилежної причини. І чи вона свідома того, що усі теперішні успішні медіа-проекти – це чужі відгалуження, а стовбури з корінням – у Росії, Швеції, Німеччині, деінде… Вона відповіла, що такого, як вона придумала, не робить ніхто. І що на неї, окрім власної фантазії та неабиякого досвіду, працюватиме фактор людських стосунків. Із багатьма відомими людьми вона свого часу робила такі визначальні, пам’ятні інтерв’ю, що навіть через роки, називаючи себе у телефонній розмові, чула у відповідь: «Звичайно, пам’ятаю! Дуже приємно вас чути!» Час пустити в діло і цей капітал, недаремно ж він накопичувався роками.

      – Ти поганий менеджер свого часу, – не поступався Віктор. – Тягнеш і свою, і чужу роботу. З такими звичками твоє місце серед заступників.

      Вона брала до рук книгу і демонстративно виходила з кімнати: нема, мовляв, із ким говорити.

      – Де твоя команда? З ким робитимеш журнал? – повертався до розмови Віктор.

      – Команда? – підхоплювалася Галя. – Та я ще нікому нічого не говорила, крім двох найближчих подруг! А вже звідусіль пропонують себе такі люди, з якими за будь-який проект можна братися! Я впевнена в успіху, мені потрібні лише гроші.

      – Люди в таких випадках починають із бізнес-плану, – сказав одного вечора Віктор.

      – У мене є бізнес-план.

      Вона принесла зі спальні блокнот.

      Він переглянув її записи, кілька разів видав зверхнє «пс-с!». Вона терпляче чекала, ледве стримуючи себе. Хотілося вихопити з його рук блокнот і дати СКАЧАТЬ