Пів’яблука. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ силоміць вклав їй у долоню гостинець. – Не хвилюйтеся. Джемпер чистий, я його позавчора прав.

      – А руки? – поцікавилася Луїза. – Чисті?

      – Чисті руки у того, хто ще не брався за розум, – відповів Кінь.

      Тепер уже зареготали хлопці – роти напхані яблуками, малопривабливе видовище. Ох вже цей грубий чоловічий гумор… Що за жарти?… Усі вдавали, що зайняті чимось, проте з цікавістю прислухалися до розмови новенької з Конем. Він у них тут, мабуть, за клоуна.

      Луїза відкусила від яблука, сказала лагідно:

      – З чистотою думок усе зрозуміло.

      – А я не зрозумів щодо голосу, – не вгавав той. – Ви з нього професійно коли-небудь користалися чи ні? Голос у вас – те, що треба. Ми саме на ньому акцент робитимемо. Це буде ваша фішка.

      У її трудовій книжці було з півтора десятка записів. Ще кілька робочих місць там не були зафіксовані. Працювала референтом директора фармацевтичної фірми, менеджером з персоналу у стоматологічній клініці, провідним фахівцем у відділі зв’язків із громадськістю страхової компанії… Тільки-но відчувала, що їй нецікаво або немає вже чого навчитися, чи виникала можливість отримати більш оплачувану роботу – без зайвих вагань закривала прочитану сторінку і спішила зазирнути на наступну, часом прогортаючи нецікаві місця. Вона не розуміла: як можна по двадцять років гарувати на одному місці?…

      Той факт, що у трудовій біографії Луїзи трапився рік роботи у фірмі «Голоси сирен», був відомий лише трьом найближчим подругам. Дівчатам і жінкам зі служби «секс по телефону» непогано платили. Серед майстринь розмовного жанру траплялися й віртуози, наприклад бабці з дівочими голосами, глави сімейств, вони працювали, затиснувши телефонні слухавки плечем, – говорили у мікрофон, не випускаючи зі спритних пальців дротиків та недоплетених шкарпеток для внуків. Луїза мала усе необхідне для цієї роботи: живу фантазію, бурхливу уяву і низький оксамитовий тембр голосу. Бавилася з чоловічими голосами, вигадливо провокуючи, вигадуючи неймовірне. Але їй швидко набридла передбачуваність на тому кінці дроту.

      Як Коневі вдалося при першій зустрічі влучити у десятку? Що б він сказав, якби дізнався, що своїм недолугим жартом висмикнув правдивий факт із її трудової біографії?…

      …Кінь увірвався до бару, ледь не розтрощивши скляні двері. Гримнув так, що опинився у центрі уваги. На секунду зупинився, приклав руку до грудей, покаянно глянув на господиню за стійкою й у два кроки вже був біля Луїзи.

      – Лу, готовий до страти. Винен. Мобіла, зараза, здохла. Не мав звідки передзвонити. Обіцяю чекати на тебе усе життя… У подібних випадках.

      Подумала: цікаво, що промайнуло в його голові між двома останніми фразами? Молотить язиком не думаючи – чи навмисне ставить капкан?… А вголос сказала:

      – Будеш мені винен. Можеш уже починати віддавати солодким.

      – Ти ж не їси солодкого, – нагадав Кінь.

      – Я що, руда? Звичайно, їм, – відповіла Луїза, трусонувши вогняною гривою.

      – Ти СКАЧАТЬ