Пів’яблука. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

      – Як вчора, – нагадала Ірина.

      – Я ж не кажу, що ми не сваримося! – погодилася Галя. – Якщо мене щось дійсно дратує, я не стримуюсь… Як вчора. Іноді Віктор мене бісить так, що, здається, вбила б. Але через дрібниці не смикаю. Не пиляю, як бензопила «Дружба». Хоча… Трохи більше уваги від нього не зашкодило б…

      – А я думаю, чоловікові треба говорити про те, що тебе не влаштовує, – сказала Магда. – Усі проблеми варто проговорювати, особливо дрібні, бо вони накопичуються і врешті-решт стають основними. А натяки не допомагають, чоловіки їх не розуміють.

      – Припини, – відмахнулася Галя. – Хоч натяками, хоч прямим текстом, а чоловік до перевиховання не надається. Безнадійна справа. Який є, таким і сприймай, або ж відразу розбігайтеся.

      – Не можу погодитись. Ми усі одне на одного впливаємо, – наполягала Магда. – Варто лише зрозуміти, чому він робить саме так, і поговорити з ним чесно й відверто. От Віктор… Якщо йому сказати: «Як твоя Галка смачно пече!», він мовчки втовче півпляцка, і на тому крапка. Не словом, а ділом оцінить. Проте якщо вже солодке не вдалося, тоді тримайся. Розповість усім: «Галка вчора таке чудо спекла… Мало зуби не поламав». Ми вже до цього звикли, а сторонній людині дивно: що то, мовляв, за стосунки? Що то за ставлення до жінки?… А знаєте, чого він так робить?

      – Та ж характер має – не приведи Господи…

      – Пояснюю. Тим більше що він і сам, мабуть, цього не усвідомлює. Знаєте, що це?… Забобони! Відголоски стародавніх марновірних уявлень. Як у нас, на Західній Україні, кажуть про немовля, зазираючи у візочок?… «Тьху, яке погане! Тьху, яке паскудне!» Захищають його фразами-перевертнями, щоб не вректи. І Віктор уникає хвалити Галку. Зауважте, підсвідомо уникає, тому що боїться втратити її… І це хороше бажання виливається у таку викривлену форму. Ну що смішного кажу? Ото дурепи…

      Найгучніше сміялася Галя, до сліз. Довелося діставати з сумочки дзеркальце, бо туш розпливлась під очима.

      – Та я, дівчата, й сама усі ці сюсі-пусі не люблю… – не зовсім переконливо зауважила вона. – «Зая», «сонечко», «ластівко»… Ні. Це не для мене.

      – А я люблю, – не заспокоювалася бадьора нині на язик Магда. – Люблю, коли двоє за руки тримаються, коли влаштовують собі вечері при свічках. Запитують: «Ну як у тебе день минув?», «Втомилася?»… Подобається, коли Ігор телефонує мені серед дня з усілякими дрібницями… Навіть якщо у мене часу немає з ним говорити.

      – Та що ти порівнюєш? Ви – особливий випадок. Таких пар – одна на сотню або й на тисячу. Покажи мені жінку, яка за двадцять п’ять років подружнього життя ні на кого іншого, окрім свого чоловіка, оком не накинула. Ти унікум, Магдо.

      Магда загадково усміхнулась і запитала таким тоном, що за столом запала тиша:

      – А ви впевнені, що все про мене знаєте?…

      За сусіднім столиком, відповідно СКАЧАТЬ