Пів’яблука. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ італійське «Монтеполі» дві тисячі третього року, – повідомив офіціант. – Або це було грузинське «Цинандалі» від нашого постачальника.

      – А! Згадала! – зраділа Луїза. – «Кларет». Французьке вино. Точно. Забула, а тепер згадала. Вибачте! Принесіть нам, будь ласка, пляшку. І трохи сиру… з голубою пліснявою… Назву, як ви вже зрозуміли, я забула.

      – Горгонзола? Баварія блю?…

      Хлопець повністю реабілітувався у їх очах. Юне обличчя від хвилювання пішло червоними плямами. Чотири дорослі жінки дивилися на нього з повагою, вони таки визнали, що мають справу з професіоналом.

      Під пліснявий сир і вино, коли троє намагалися віднайти присмак обісцяних рукавичок, а четверта мовчки насолоджувалася рідкісним букетом, розмова пустилася берега. Пішла у багатоканальному режимі, паралельними потоками й перехресними запитаннями.

      – Хто бачив Стахівську? Вона якийсь курс омолодження пройшла. Виглядає супер, десять років мінус.

      – …А тут, на манжетах, і з-під комірця – таке штивне густе мереживо, тон у тон…

      – З Конем будемо знімати передачу про наслідки невдалих пластичних операцій… Там таке трапляється! Повіки часом не стуляються, уявляєте?… Отак виглядає: кліп-кліп, жах!

      – Дівчата, уколи ботокса – це повний відстій!

      – Це ж не операція.

      – Звісно, не операція. Це уколи. Але отрута – вона і є отрута.

      – …А я йому кажу: чого ви мене вмовляєте? Я ж сама бачу, що мені це не пасує. Я добре знаю свою довжину, моя довжина – трохи за коліно.

      Стрибали, як блощиці, з теми на тему, не забуваючи, однак, повернутися до перерваної, говорили одночасно про різне парами, склад яких раз у раз змінювався.

      Прощаючися, зробили висновок: для нормальної розмови часу, як завжди, забракло.

      5

      Ірина

      Біля озера

      Вже двічі їздили з Борисом та його колегою Геннадієм Левковичем із дружиною відпочивати на «Гуцульський плес». Через годину-другу у перший день знайомства Ірина несподівано для себе й на подив Бориса перейшла з новими знайомими на «ти». А під кінець дня зрозуміла, що Геннадій Левкович їй подобається.

      Наразі це було просто приємне відчуття: носити в душі приховану, більше ніж дружню симпатію до чоловіка, з яким ніколи і за жодних обставин нічого не могло бути. Не могло, тому що, по-перше, він був другом Бориса. І, по-друге, у нього була приємна, симпатична Ірині дружина – відкрита й комфортна у спілкуванні, з уважними, трохи сумними очима.

      Ірина лише переодягнула б її в інші речі. Вона часто грала у таку гру: «перевдягала» жінок, що заходили у маршрутку або поспішали їй назустріч вулицею. Від однієї вона подумки забирала сумочку і віддавала іншій. А тій, що лишилася без торбинки, добирала у своїй уяві щось від інших жінок, або зі свого гардероба, чи зі своєї нової колекції.

      Комусь замість густо-коричневих колгот «дарувала» ніжно-тілесні. Або думала: ця сукня могла би стати основою для елегантної СКАЧАТЬ