Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ року він був мільйонером. Якось увечері в бар прийшла добре вбрана гарна молода жінка. Вона хотіла бачити пана Луї Деґа.

      – Це я, мадам, слухаю вас. Прошу пройти в іншу кімнату.

      – Я дружина Бріуле. Він сидить у в’язниці в Парижі за продаж фальшивих облігацій. Я бачилася з ним у кімнаті для побачень у Санте, він дав адресу бару, сказав піти до вас і попросити двадцять тисяч франків на адвоката.

      Отоді один з найбільших пройдисвітів Франції Деґа, відчувши небезпеку через появу жінки, якій відома його роль у справі облігацій, знайшов одну-єдину відповідь, якої не слід було озвучувати:

      – Мадам, я не знаю вашого чоловіка; якщо ж вам потрібні гроші, ідіть на панель. З вашою вродою ви там заробите більше, ніж треба.

      Обурена бідолашна жінка вибігла в сльозах геть. І розповіла про це чоловікові. Наступного дня роздратований Бріуле розповів усе, що знав, слідчому, офіційно звинувативши Деґа в постачанні фальшивих облігацій. Група з найбільш вправних поліцейських Франції сіла Деґа на хвіст. Місяцем пізніше Деґа, спеціаліст із підробки, гравер та одинадцять спільників були в той самий час у різних місцях заарештовані й ув’язнені. Вони постали перед судом присяжних департаменту Сени, процес тривав чотирнадцять днів. Кожного з обвинувачених захищав відомий адвокат. Бріуле жодного разу не змінив своїх свідчень. У результаті через нещасні двадцять тисяч франків та дурнувату відповідь найбільший зубожілий пройдисвіт Франції, який враз постарів на десять років, отримав п’ятнадцять років каторжних робіт. Саме з цим чоловіком я й уклав угоду – угоду на життя і смерть.

      До мене навідався метр Реймон Юбер. Повна відсутність ентузіазму. Я нічим йому не дорікнув.

      Один, два, три, чотири, п’ять, поворот… Один, два, три, чотири, п’ять, поворот. Минуло багато часу в метанні від вікна до дверей камери. Закурюю, відчуваю, що я усвідомлюю ситуацію, я врівноважений і здатний витерпіти будь-що. І обіцяю собі наразі не думати про помсту.

      Залишимо прокурора там, де я зупинився, прикутим до ланцюга, закріпленого за кільце, що в стіні, якраз навпроти мене, бо я ще не вирішив, як змушу його здохнути.

      Несподівано лунає крик, пронизливий, пройнятий неймовірним жахом, крик відчаю проникає крізь двері моєї камери. Що це? Наче крик людини під тортурами. Але ж тут не кримінальна поліція. Дізнатись, у чому річ, неможливо. Ці нічні крики мене ошелешили. Якими ж сильними вони мають бути, щоб проникнути через оббиті двері. Можливо, це якийсь божевільний. Ним так легко стати в цих камерах, де до тебе нічого не пробивається? Я голосно розмовляю сам із собою, запитуючи: «Якого дідька це тебе хвилює? Думай про себе, тільки про себе й свого нового союзника, про Деґа». Нахиляюся, випростуюся й сильно б’ю себе в груди. Мені дуже боляче, отже, усе гаразд: м’язи рук прекрасно функціонують. А ноги? «Можеш себе привітати, адже ти на ногах більше шістнадцяти годин і навіть не відчуваєш утоми».

      Китайці вигадали краплю води, що раз за разом падає на голову. Французи вигадали СКАЧАТЬ