Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з церковного хору. Порівняно з тамтешніми тюремниками ти просто добрий дідусь. Мені давно це відомо, адже коли у творця каторги Наполеона запитали: «Хто ж тих бандитів охоронятиме?» – він відповів: «Ще більші мерзотники». Пізніше я констатував, що засновник каторги не брехав.

      Клац, клац – посередині дверей прочиняється віконце сантиметрів двадцять на двадцять. З’являються кава й шматок хліба вагою сімсот п’ятдесят грамів. Після оголошення вироку права на ресторан я не маю, хоча за наявності грошей можна купити цигарки й таку-сяку їжу в скромній їдальні. Ще кілька днів – і не буде більше нічого. Консьєржері – це передпокій ув’язнення. З насолодою затягуюся Lucky Strike по 6,6 франків за пачку. Купив дві. Витрачаю наявні кошти, бо їх усе одно заберуть на судові витрати. У знайденій у хлібі записочці Деґа радить попроситись у дезінфекційну камеру: «У сірниковій коробочці знайдеш три воші».

      Вийнявши сірники, знаходжу вошей, міцненьких, при доброму здоров’ї. Мені відомо, що треба робити. Показую їх наглядачеві, і вже назавтра він посилає мене з усіма лахами й матрацом у парилку, щоб винищити всіх паразитів – окрім нас, звісно. Я справді зустрівся там з Деґа. Наглядач туди не заходить. Ми наодинці.

      – Дякую, Деґа. Завдяки тобі я отримав патрон.

      – Він тебе не турбує?

      – Ні.

      – Добре промивай його щоразу після туалету.

      – Авжеж. Гадаю, він цілком водонепроникний, складені гармошкою банкноти в чудовому стані. А я ношу його вже сім днів.

      – Отже, він класний.

      – Які твої плани, Деґа?

      – Прикинуся божевільним. Не хочу їхати у Ґвіану. Тут, у Франції, просиджу, можливо, років вісім-десять. Маю де які зв’язки, можу сподіватися на помилування, років п’ять щонайменше.

      – Скільки тобі зараз?

      – Сорок два.

      – Божевільний! Якщо ти відтарабаниш десять з п’ятнад цяти, вийдеш зовсім старим. Боїшся мук?

      – Так, каторги боюсь і не соромлюсь у цьому зізнатися, Метелику. Бачиш, Ґвіана – прокляте місце. Щороку вісімдесят відсотків смертей. Конвой прибуває за конвоєм, у кожному від тисячі восьмисот до двох тисяч. Так і дивися, що підхопиш як не проказу, то жовту лихоманку чи дизентерію, що не лікуються, або туберкульоз, болотяну лихоманку чи інфекційну малярію. Якщо все це тебе омине, то дуже великі шанси, що тебе вб’ють, щоб заволодіти патроном, або загинеш при втечі. Повір, Метелику, я кажу це не для того, щоб тебе відрадити, але повір: я знав чимало чоловіків, що повернулись у Францію, відбувши незначні строки, по п’ять-сім років, і знаю, що розповідаю. На вигляд вони як справжні людські руїни. Дев’ять місяців у році вони проводять по лікарнях. Що ж до втечі, то це не так і просто, як багато хто собі уявляє.

      – Я вірю тобі, Деґа, але вірю й у себе, тож довго там не затримаюся, не сумнівайся. Я моряк, я знаю море, і, будь певен, я не довго збиратимусь утікати. Ти гадаєш, що зможеш відсидіти у в’язниці десять років? Якщо й зменшать термін на п’ять, що ще СКАЧАТЬ