Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ має вибухнути о десятій ранку у звітній залі судової поліції на набережній Орфевр, 36, на другому поверсі. У цей час там збирається щонайменше півтори сотні фараонів, щоб отримати завдання й вислухати звіт. Скільки там сходинок? Мені не можна помилитися.

      Треба буде точно прорахувати час, щоб валіза з вулиці опинилась у місці призначення точно у визначену для вибуху мить. А хто ту валізу занесе? Гаразд, візьму цей нахабний учинок на себе. Приїду на таксі, яке зупиниться чітко перед вхідними дверима карної поліції, і владно накажу двом черговим смурам: «Віднесіть валізу у звітну залу, я зараз піднімуся. Передайте комісарові Дюпону, що це від головного інспектора Дюбуа і що я за мить підійду».

      Та чи вони послухаються? А якщо серед безлічі бовдурів я випадково натраплю на двох єдиних розумників у цій корпорації? Тоді повний провал. Треба придумати щось інше. Я мізкую й мізкую. І думки не допускаю, що мені не вдасться вигадати стовідсотково певний засіб.

      Підводжуся, щоб попити води. Стільки думок, аж голова розболілась.

      Лягаю без хустинки. Хвилини спливають повільно. Але це світло, це світло, Господи, Боже мій! Намочую носовичок і кладу його на повіки. Від прохолоди стає легше, завдяки всотаній воді носовичок щільніше лягає на повіки. Відтепер я робитиму так завжди.

      Ці довгі години, коли я вибудовую свою помсту, настільки дошкульні, що я цілком виразно уявляю свої дії, немовби цей план уже реалізується. Я щоночі, іноді й добру частину дня подорожую Парижем, начебто моя втеча є чимось доконаним. Те, що я втечу й дістануся до Парижа, не підлягає жодним сумнівам. І перше, що я маю зробити, – це, звісно, виставити рахунок передусім Полену, а вже потім лягавим. А засідателі? Невже ці паскудники далі житимуть спокійно? Ці голодранці повернулися собі додому, страшенно задоволені тим, що виконали свій обов’язок, і неодмінно з великої літери «О». Страшенно поважні, роздуваючись від пихи перед сусідами й своїми міщанками, які, не причісуючись, чекали на них, щоб напихатися супом.

      Так. А що робити з присяжними? А нічого. Це просто нікчемні бовдури. Їх ніхто не готував до ролі присяжних. Якщо хтось із-поміж них був жандармом чи митником, то він і діє, як жандарм чи митник. Якщо ж молочником – то як бунья-овернець[2]. Вони дотримувалися погляду прокурора, який без особливих труднощів зумів підпорядкувати їх собі. Їх не вчили бути суддями. Вони справді не відповідальні за це. Що ж, рішення прийнято, обмірковано й урегульовано: я не завдам їм зла.

      Записуючи всі ті думки, які направду жужмом роїлися в моїй голові стільки років, тому й так виразно обсідали мене зусібіч, я усвідомлюю, наскільки абсолютна тиша й повна, тотальна ізоляція, нав’язані зачиненому в камері юнакові, можуть, перш ніж довести до божевілля, витворити справжнісіньке уявне життя. Настільки інтенсивне, настільки животрепетне, що людина буквально роздвоюється. Вона злітає й реально ширяє там, де їй заманеться. Дім, мати, родина, дитинство, різні етапи життя. Особливо повітряні СКАЧАТЬ