письмом написи, яка родина й котрого року довершувала цю будівлю. Біля хатніх дверей при стіні стояла глиняна піч, що складалася з таких частин: бапки, бовдура, верхниці, припічка та грубка, у якій держали вугілля й попіл, так зв. каглою, до сіней і відтак на горище, “вишку’’, отже в хаті не бракувало густого диму. Не без причини такі хати звали “курними’’. В старих хатах взимку огрівали так зв. грубою, що мала невеличкий отвір у сінях; палили в ній солом’яними скрутлями. Коли ще не було сірників, добували вогонь з поміччю кресала із твердого кременя і губки. Із кременя іскра падала на суху губку, відтак її роздували і здобували вогонь. Вдавнині селяни розпалене деревне вугілля завивали у шматинку, клали до горщика і так переносили з хати до хати… Новий стиль сільської хати не відбігав далеко від старого: усунено стару грубу, переділено сіни на дві половини, так зв. сіни й сінки, тобто кухонку, в хаті поставлено огрівальну піч із залізною плитою, на якій варили страви. Проте в самій хаті залишалася та сама простота: звичайний стіл, скриня, де зберігали святковий одяг, полотна й жіночі нашийники, медальйони і коралі, при стінах лави, при столі – ослін; в кутку причільної стіни стояло ліжко – пріча, на йому спали батьки, а решта родини спала до долівці. Постіль накривали білою, іноді мережаною веретою власного виробу. Зверху лежали горою подушки, приоздоблені гарною вишивкою. Над постіллю на жердину вішали одяг. У тому часі не було в Ценеві ні одної хати, що мала б дерев’яну підлогу; долівку вимазували жовтою глиною, підмітали березовою мітлою. Хатнє сміття виносили лише перед заходом сонця. Скрині здебільша фарбували вишневою, іноді темнозеленою барвою. Ключі від них держали господині. В кутку біля дверей стояв мисник, в якому переховували ложки, миски та молошники, а поруч мисника – цебрик, в якому мили посуд. В кутку стояли мітли, коцюби і лопати, взимі були ще прислиці, кожілки, мотовила, на які господині мотали прядиво. Причільна стіна була заповнена образами, перед якими вранці і ввечері молились. Понад дверями висіла полиця з дереворитним передком, на якій завжди лежав хліб. У молодих людей була ще в хаті колиска, в якій виколисували селяни своїх дітей».
Інтер’єр житла Західного Поділля (с. Заздрість, Теребовлянський р-н)
Розташування предметів облаштування та обладнання в інтер’єрі народного житла Покуття характерне для всієї території Галичини. Відмінності спостерігаємо в декоративному вирішенні: різьба на дереві, тканинах, керамічних виробах, архітектоніці опалювальних пристроїв, у формах предметів облаштування та обладнання, їх кількості тощо. Слід наголосити, що предметне заповнення, форми меблів – як, наприклад, скринь, – їхніх форм різьблених деталей дитячих колисок, жердок, сволоків, тканин тощо, особливо низинної частини лісостепової Косівщини, а також Коломийщини і Снятинщини, є характерним із вирішенням інтер’єру народного житла Гуцульщини.
На Покутті, у селах Росохач, Вільхівці (Городенківщина),
СКАЧАТЬ
