Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ напівкурне, «чиста хата» чи «біла хата». Курні хати лемки називали двояко: «димнянка», «курна хижа», бойки – по-різному «курная хата», «димна хата». «димна хижа», «курніца», «курнік», гуцули – «курна», «бурдей».

      Під час спорудження курна або з опаленням «по-білому» піч розташовували в житловому помешканні зліва або справа від вхідних дверей. Вона займала переважно 1/3 – 1/4 частини житлової площі хати. «Місце печі, обумовлене віковими традиціями, пов’язане з практикою побутового укладу і побутового обладнання. В кухонному куті найзручніше було виконувати господарську роботу, звідси був прямий і найкоротший шлях в сіни і комору по воду і дрова, а дим від печі найкоротшим шляхом виходив у двері»[30].

      Наведемо опис облаштування хати, імовірно курної, з Гуцульщини (околиця Кутів Кос. ІФ), наявний у «Gazety Lwowskiej» за 1854 рік: «Чотири кути обложені пам’ятками щирої простоти; вдалі – лава, вгорі – полички на дерев’яних підставках, які стирчать зі стіни, а на них начиння і речі теж дерев’яні. І дерев’яне тут все – від головних вхідних дверей аж до кілка, на якому колишеться образ, від дерев’яної ложки до дубової таблиці, на якій вуглиною написано номер будинку»[31].

      Відомий дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич в однойменній праці так описує курну хату: «Коли при печі нема комина, тоді виходить дим просто на хату, а звідси через двері у хороми або вікнами на двір. Така хата називає ся курна або бурдей. Під час того, як у такій хаті горит ватра, сидять люде на низьких стільчиках або кайлаках-утижках (коротко утятих ковбках), аби дим, що збирає ся під стелиною, не вигризав очей. У такій хаті стелина і горішні части стін темно-вишневі від диму. Від диму, що в усіх хатах іде з хоромів на під, прикурюють ся хороми і цілий побій зі споду; обрубина і піддашє стають вугляно-чорні, висша часть побою темно-вишнева, а у споду пристелині ясніща».

      Далеко не привабливішою була ситуація у вирішенні внутрішнього житлового простору бойківської курної хати. Досліджуючи 1904 року Бойківщину, І. Франко описав курну хату бойків: «Кімната, хоча й доволі простора, влаштована дуже негігієнічно, має здебільшого низьку стелю, малі нерухомі віконця (ще в ХVІІІ столітті всі вони були без скляних шибок, а тільки обтягнуті тваринними міхурами), і піч без комина, тож дим іде просто на кімнату, наповнює її всю під час кожного палення, особливо верхню частину, приблизно врівень з ростом людини (міряючи знизу). Внаслідок цього стіни, починаючи з цієї висоти, зовсім чорні та вкриті сажею; нижня частина їх також не тинькована, лише дерево обшкрябують склом або річковими черепашками і миють гарячою водою»[32].

      Внутрішнє облаштування курного житла селянина середньої заможності з передгір’я Карпат у колишньому Старосамбірському повіті описала польська дослідниця С. Стретельська-Гринбергова. Курна піч займала кут між пороговою і тильними стінами. У стелі («повалі») був отвір («димник»), через який виходив дим. Біля печі був закритий СКАЧАТЬ