Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ («натік»), реконструюючи житло намостили підлогу. Напівкурна піч розташовувалась з лівого боку від вхідних дверей. Дим виходив у сіни. Біля печі, у тильній стіні, прорубане маленьке віконце («запічне») 30 × 40 см, яке слугувало для огляду городу, саду. «Піл» замінили на дерев’яне ліжко («постіль»). Жердки і грядки зняли. Уподовж фасадної та тильної стін на своєму традиційному місці стояли нерухомі лави. Стола, який стояв у куті між лавами, перенесли до мисника-шафи («шамбарок»), який замінили на шафу-«креденс». Уздовж причілкової стіни набили поличку-рейку, на якій виставили кольорові ікони на папері та в рамах, під кутом. На Івана Купала за ікони запихали свячене («тучне») зілля – по дві стеблинки за кожну. Потім це зілля вкидали у воду, коли перший раз купали дитину, щоб «тучне» (здорове) було. Або давали його худобі, щоб ліпше виглядала та молока багато давала.

      На Гуцульщині в с. Соколівка (Косівщина) до печі, з виведенням диму в сіни, у 30-х рр. ХХ ст. почали примуровувати відкриту плиту. Тоді ж монтували подвійні вікна. Підлоги настеляли скрізь. Уподовж тильної і фасадної стін звисали жердки: «верпеч» – над піччю, «вервікон» – понад вікнами. Замість полу ставили дерев’яне ліжко на високих ніжках. У будень його застеляли веретами, ліжниками. Подушки були лише в заможних селян, а бідніші підкладали під голову кептар або ліжник. На свята стіл застеляли «взірцевою» скатертиною з вишивкою, у будень – простою без вишивки. За Австрії ікони («образи») вішали похило, наставляли на рейку і на шнурочок до цвяшка у стелі, а за Польщі – рівно до стіни. По стінах навішували розмальовані тарелі і горнята. На центральний сволок клали хліб, на Різдво і Великдень – калачі. Переобладнуючи стару дерев’яну курну хату, її зсередини оббивали ліщиною («ліскою»), тонкою дранкою та поверх мастили рудою глиною, змішаною з піском, кізяком та дрібно нарізаною соломою. Стіл робив сільський столяр, який уже виточував ніжки, хоча інколи це робив на чотири грані. Спереду в царговій частині стола робили дві шухляди. Якщо стіл був завдовжки 2 м, то його називали «гостинним». У стола-скрині, який ще залишився із курної хати, ніжки («лаби») не різьблені, а тільки передня частина. Біля вхідних дверей замість мисника навішано мисник-шафу, а понад дверима утримувалася полиця «з хвостом», поділена на п’ять віконець, у які вставлені розмальовані фаянсові тарелі. Підвісну колиску замінили на стоячу. Світили гасовою лампою, рідко – каганцем.

      Продовжуючи аналіз інтер’єру гуцульського народного житла кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., яскравим прикладом стане опис швейцарського мандрівника Ганса Цбіндена «Мандрівка по гуцульських горах», здійснений 1933 року, стосується напівкурного житла: «Низенькими, заледве півтораметровими дверима, начеб призначеними для карликів, входимо до хоромів, звідки веде вхід до двох кімнат із одної та другої сторін. Більшість гуцульських хат складаються з цих трьох приміщень. Побілена глиняна піч – висунена далеко на середину; посеред неї отверта челюсть, що служить СКАЧАТЬ