Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на подвір’ї розстеляли велике домотканне полотно, на якому жінки й перемішували ногами глину з водою і половою.

      Українські селяни вдавалися до звичаїв взаємодопомоги й під час пошиття стріхи соломою. На Бойківщині господар, якому потрібно було виконати цю роботу, ходив по сусідах і «просив околотів». Односельці приходили допомогти йому зробити «китиці» чи «сніпки» зі соломи (в’язати їх допомагали й жінки), пошити стріху. Взаємодопомоги потребувало й виготовлення глиняного замісу для формування печі. Односельців кликали на допомогу й під час копання криниці: серед толочан обов’язково був майстер, якому платили, інші робітники працювали тільки за частування.

      Неодмінним атрибутом толок під час будівництва був обряд «віхи». Наприклад, у селах пограниччя Бойківщини і Покуття, як ставили крокви («кізли»), до однієї з них («до сходу сонця») головний майстер кріпив (прибивав або прив’язував) «косицю» – cмерічку, сосенку, яличку чи ялинку, за якою до лісу ходив ґазда. Ґаздиня чи його донька прикрашали її квітами, стрічками, колосками збіжжя, калиною. Поставити «косицю» мав саме головний майстер, адже він розпочинав закладати хату. Якщо майстер ставив «косицю», то примовляв спеціальні слова, відомі йому саме до цієї події. Після встановлення «косиці» ґазда робив толочанам гостину, на яку подавали горілку і голубці. Коли стріху покривали, «косицю» знімали і спалювали в печі або чіпляли на плодове дерево, але викинути її не могли.

      На Надсянні селяни вважали: якщо поставлено останню крокву, то закінчено будівельні «дерев’яні роботи», а тому ставили «букет», «вінець», «май», «квітку». Майстер-будівельник прив’язував його до крокви. За це йому затягали на гору горілки. Після встановлення цієї «віхи» господар влаштовував робітникам частування. Якщо покривали стріху, то будівельну «віху» знімали й господар спалював її.

      На Західному Поділлі будівельну «віху» називали «квіткою», або «вінком». Її робили із зілля та квітів, прикрашали колосками. Цю «віху» ставили не лише після зведення крокв, а й після закладання підвалин, валькування стін. Практика ставити «квітку» після валькування стін на Західному Поділлі була доволі поширеною. Толочани ставили її у підпертий цеглинами глечик «на вуглови хати, який зі сходу». Натомість «квітку» під час зведення дерев’яного каркаса стріхи ставив майстер, чіпляючи її до палиці, яку прибивав або прив’язував до крокви. На відміну від звичайного годування робітників під час роботи, після «квітки» гостина була урочистою – зі співами й танцями.

      На тих теренах, де було поширене валькування стін глиняно-солом’яним замісом, після завершення роботи («коли кончили мастити») і встановлення на одній із стін (найчастіше причілковій) будівельної «віхи», толочани веселилися та жартували, зокрема, обмазували одне одного глиняним замісом. Респонденти зі Західного Поділля розповідали: «То були такі жарти і сміхи з глиною. Мазали господарів глиною і поздоровляли. І глиною обкидали, і водою СКАЧАТЬ